Духовні роздуми

Хто дійсно хоче бути в Царстві Божому, той постійно має пильнувати, щоб бути на правильній дорозі і, якщо зійшов із неї, значить має покаятися та навернутися.
“Не можливо, щоб не було спокус у цьому світі”- каже Господь. Тому наш духовний шлях – це шлях із безліччю спокус, які часто зводять нас із правильної дороги. Із досвіду знаємо, що це відбувається у спосіб явний і неявний. Тому дух покаяння повинен бути постійно у душі християнина, щоб постійно жевріло бажання до зміни, щоб ми постійно перебували у переміненні до добра, до істини, до Бога.

У декого може виникнути природне запитання: “Навіщо постійно каятися, адже я вже покаявся один раз і чи цього не достатньо для Бога?”

Дорогі браття і сестри, дорогі читачі цього сайту, прості відвідувачі, що випадково потрапили на сторінки Духовних роздумів,
Благословляю на наступний рік із мужністю йти вперед назустріч трудностям та у взаємній підтримці. Ще один рік прожитий і ще один рік є перед нами. Яким він буде? Нехай буде новим, щоб зуміли по-новому побачити життя, по-новому жити його, по-новому цінувати кожний даний нам день. І хоч кожний рік стає старим роком, ми далі чекаємо нового, щоб обновитися. Обновімо себе і своє життя ще й цього року.

Нехай не тривожиться наше серце від жаху, який навівається від світової кризи та труднощів у суспільстві. Навпаки відкриймо наші серця перед Богом і наберімось сміливості боротися із труднощами.

Через тиждень ми будемо торжествувати велику подію – Різдво Господа нашого Ісуса Христа, котрий приніс спасіння цілому людському роду. Ось цілий піст приготовляємось до цієї події, яка звершилась вже давно у Вифлеємі і яка має звершитись у серці кожного з нас. Цією неділею, яка отримала особливу назву “Святих Отців”, Свята Церква нам дає ще одну можливість приготувати нас, згадуючи старозавітніх праведників, котрим було дано обітницю і котрі з надією очікували пришестя у світ Месії, котрі стали предками Месії по тілу і посередніми учасниками його приходу до людей.

На Різдво хлопчик, ідучи до церкви, уважно слухав науку бабусі про Ісуса, який живе у храмі і до якого вони зараз йдуть. Зайшли до храму і хлопчика аж дух захопило від краси Божого дому. Він уважно дивився на вертеп і побачив маленького Ісусика, але бабуся сказала, що це лише лялька, а правдивий Ісус є на престолі, на столику за великими іконами.
Він тепер розумів, чому люди кланяються при вході і виході із храму, чому хрестяться, говорячи молитву прослави, кожного разу, коли проходять повз церкву. Хата Бога – так він називав цей великий будинок із хрестом зверху, – йому дуже сподобалась.
Добре, що саме того дня вони затрималися із бабусею у храмі, бо її потрібно було про щось поговорити із священиком.
Коли вже бабуся, щось на колінах розказала і після того, як священик поклав їй на голову свій красивий “шарф” із хрестиками, бабуся встала і радісно сказала, що вона вже готова до Різдва і завтра прийме Ісуса до свого серця.