1. “Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох. Під час вечері послав він слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове. Тоді всі вони однаково почали відмовлятися. Перший йому сказав: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе. Другий сказав: П’ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені. А інший мовив: Я одружився і тому не можу прийти.
Ми наближуємось до зустрічі та торжественного святкування Різдва Христового. У Неділю Праотців церква нам пропонує задуматися над покликанням до Спасіння. Бог запрошує людину, щоб вона стала учасником Божого Царства. Кожне свято скеровує нашу увагу не тільки на історичну подію, але ще й для того, щоб ми пережили цю подію на собі, стали живими учасниками Христових повчань. Недаремно ж кажемо: Христос посеред нас. Є і буде.
1. Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: “Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.”І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога.
Кожне зцілення – вияв Божої любові до людини. Любов є понад всі людські закони, адже любити – це Божий закон, в якому є всі закони і пророки. Любов є в основі всього Божого закону. Всі інші закони мають відкривати ще більше любов, а не затьмарювати її. Люди, встановлюючи закони, хочуть, щоб був порядок, який часто може перечити любові. Бог даючи заповіді, хоче щоб була взаємна любов, яка і несе в собі порядок.
1. “Глядіть і бережіться всякої зажерливости, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя.”
Наше життя складається із трьох часів: минуле, теперішнє і наше майбутнє життя. Всі три “життя” є нашими, хоч і не до кінця. Нашими, бо проживаємо їх ми як думками, словами і нашими вчинками. Не до кінця наше життя – бо факти свідчать, що не від нас все залежить і не ми одні є в житті.
1. “Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?” А Ісус мовив до нього: “В законі що написано? Як там читаєш?” Озвався той і каже: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.”
У словах двох заповідей Любові показується шлях до вічного життя. Вони важливі не тільки для вічного життя, але і тут на землі життя без них неможливе.
Любов притягує людей один до одного і їх утримує разом. З любові світ постав і любов’ю світ утримується.
1. Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою – спинилась її кровотеча. У молитві "Вірую" ми визнаємо, що цей сотворений світ є видимим і невидимим, вказуючи також на матеріальну його частину, яка тісно зв’язана із духовною. Людина – це вершина поєднання видимого і невидимого, матеріального і духовного. Одне і друге зв’язане між собою і мають допомагати один одному у спасінні людини. У цій історії бачимо як хвороба виснажила жінку і бачимо як наблизила сотворіння до Бога через віру.
1. Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: “Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.”І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога.
1. “Глядіть і бережіться всякої зажерливости, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя.”
1. Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою – спинилась її кровотеча.