Дзвінок мобільного телефону в храмі в часі богослужіння стало вже звичним явищем. Хто забуває вимкнути, хто не в змозі це зробити по причині незнання чи неуміння, хто вважає це недоцільним, або ж є ще інші причини. У кожному випадку для нас, віруючих людей, це може бути не тільки етичне випробування, але ще й духовне.
Читати далі Боротися зі злом чи боротися за святість?
Діти гралися у парку. Мами сиділи разом і, споглядаючи на своїх малюків, час до часу порушували тему розмови. Хто що бачив, чув, дізнався. Одна мама поділилась своїми пережиттями проповіді, що почула минулої неділі. Темою проповіді була святість. І звісно почалась жива дискусія із глибоким наголосом, що святим у теперішній час неможливо бути, адже на кожному кроці є гріх. Людина слабка і тому спокушається. Хоч не хоч, але грішити мусиш. Читати далі Святим бути дуже просто … секрет у сонячних променях
На Різдво хлопчик, ідучи до церкви, уважно слухав науку бабусі про Ісуса, який живе у храмі і до якого вони зараз йдуть. Зайшли до храму і хлопчика аж дух захопило від краси Божого дому. Він уважно дивився на вертеп і побачив маленького Ісусика, але бабуся сказала, що це лише лялька, а правдивий Ісус є на престолі, на столику за великими іконами.
Він тепер розумів, чому люди кланяються при вході і виході із храму, чому хрестяться, говорячи молитву прослави, кожного разу, коли проходять повз церкву. Хата Бога – так він називав цей великий будинок із хрестом зверху, – йому дуже сподобалась.
Добре, що саме того дня вони затрималися із бабусею у храмі, бо її потрібно було про щось поговорити із священиком.
Коли вже бабуся, щось на колінах розказала і після того, як священик поклав їй на голову свій красивий “шарф” із хрестиками, бабуся встала і радісно сказала, що вона вже готова до Різдва і завтра прийме Ісуса до свого серця.
Синочок голосно заплакав і простягнув свої ручки в напрямку столу. Батько поглянув на стіл із зрозумів, що дитина просить ножа. У відповідь він лише усміхнувся і нічого не зробив. За якийсь час синочок знову похнинькав, щоб йому дали те, що привабило своєю красою червоної ручки та блиском металу. Батько зрозумів, що йому так кортіло побавитися із блискучим предметом, але розумів також, що це неможливо. Бодай не тепер. Сказав лагідним голосом: “ще не можна!” Дав йому інший предмет … але син відкинув іграшку і знову крикливо, наполегливо просив саме то блискуче і привабливе.
Тоді міцні руки батька підхопили улюбленого сина, тісно обняли і вони пішли у другу кімнату. Ще було чути якийсь час дитячий плач, у якому було незадоволення, обурення і не розуміння: Чому мені не даєш про що я тебе так прошу? Читати далі Маленький хлопчик простив і отримав, але не відразу
На березі моря грався хлопчик. Він піднімав камінчики і кидав їх у море. Час до часу перед тим, як камінчики кинути у пінисті хвилі, він пильно розглядав їх. Деякі з них відкладав у торбинку. Як потім виявилось, він це робив, щоб показати своїй матусі.
Витягував камінчик за камінчиком і дуже дбайливо показував свої знахідки. Вкінці він витягнув останній і сказав: “Це мій улюблений камінець. Він мені найбільше сподобався. Такий зелений і гладенький”.
Мама усміхнулась і сказала: “Він дійсно гарний, але – це не камінець. Це кусочок скла”.
“Не камінець?” – здивувався син. Читати далі Найкращий камінчик – ним не був, але ним він став
