Хай Бог тебе благословить

Знаходжу Бога там, де є любов!

Розділ: Цікаві історії. Написав о.Віталій ~ Серпень 22, 2009. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

В одному монастирі жили монахи, які визначались великою святістю. Мешкали вони далеко від цивілізації і на очима сучасної людини “жили бідно і дуже просто”.  Серед неторканої природи кожний міг відчути, що це було справді місце, де відчуваєш присутність Бога. Монахи працювали, молилися і приймали паломників. Кількість потребуючих людей зростала і слава про монастир ширилась.
Прийшов новий настоятель теж славний. Оглянувши життя благочестивих, дуже затривожився умовами життя. Першим ділом почав робити великі ремонти. Обладнав все технікою: ліфт, автоматичні двері, опалення і кондиціонер. Все стало сучасним і зручним. Монахи втішились, бо стало дуже затишно і комфортно.
Все було добре, якби не той факт, що з часом простоосвічені монахи мали великі труднощі з технікою: хто псував, хто випадково розбивав щось – одним словом, все нищилось. Ігумен спочатку сміявся і старанно все замінював, але з часом витрати на ремонт перевищили пожертви і почались нервування. Майже щодня були зауваження в сторону незграбних монахів, що не здатні жити у сучасному світі. По деякому часі всі вже були озлоблені: хто через свою неуважність, хто через трудність запам’ятати всі технічні інструкції, хто через те, що інші були непридатні.

Одного вечора під час вечері запанувала дивна тиша. Хоч було дозволено говорити, але всі мрійливо дивились у напіввідкрите вікно і слухали. З лісу доносився спів пташки, яка немов проводжала сонце і все живе на спочинок. Монахи слухали і  загадували, як було колись, коли не було сучасних герметичних вікон.

Цей спів був кожного вечора, саме після нього монахи вставали після вечері і йшли на повечір’я. Хто мав музичний слух, міг зауважити, що монахи продовжували в тій же тональності прославу Бога за прожитий день.

А тепер не було так, як колись. Тепер був голос ігумена, який нагадував про уважність в користуванні електроприладів, а щоб тісно закривали вікна, бо сигналізація не буде спрацьовувати.

Того вечора один монах, найбільш незграбний, вклонившись в ноги ігумену і братії, покинув обитель і оселився поблизу, в убогій печері біля річки. Молився під небом, споглядаючи красу і слухаючи спів пташок. За якийсь час до нього приєднались інші “незграбні монахи”.
Коли запитувались: “чому покидали монастир і йшли жити в дику природу?” монахи відповідали: “побудь тут серед Божого творіння і відчуєш любов, тишу і спокій, відчуєш Бога”.

Кажуть, що той сучасний настоятель збагнув свою помилку тоді, коли залишився сам серед великих зручностей техніки.

Виявляється не кожна зручність і не кожному підходить для духовного життя.

Переглядів було:1128

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.