Хай Бог тебе благословить

Став свічку, твори діла милосердя, будуй церкви, але все це роби заради свого навернення

Розділ: Духовні роздуми. Написав о.Віталій ~ Вересень 10, 2009. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Прийшли до храму поважні і відомі люди. Поважні, бо мають поважні посади і поважний вплив та ще й уміють поважно поводитись навіть у святому місці, де всі себе називають рабами. Відомі, бо прославились своїм високим становищем у суспільстві і у бізнесі, а також відомі тим, що не приховаєш і що не приносить добру славу. Саме тому, коли вся та знать пішла ставити свічки, побожний простий люд супроводжував їхню молитву наріканнями: “бач, гріхи свої замолюють”.

От і думаєш собі: а чи можна гріхи замолити? Це щось до чародійства подібне. Магічний знак і все стало іншим. Як би ж то так і було, але так не є. Біда як була, так далі продовжує нищити. Магія не діє. Заспокоює на якийсь час душу, але … душу не обманиш. Душу можна приспати, засліпити, навіть, умертвити, та не надовго. Вона прокидається, просвічується і навіть воскресає. саме тоді переконуєшся, що гріхи не замолюються. Гріх прикрити не можна ніякою молитвою, ніяким добрим вчинком: навіть, якщо храм збудувати.

Колись великі мужі будували храми в подяку Богу, а не як заспокоєння своєї душі від скоєних злих вчинків чи рекламний хід у здобутті позитивних балів. Не відмивали гроші через різні благодійні структури. Бога боялись! Знали, що Бог подачки не приймає, Його не підкупиш, Йому не докажеш на паперах. Люди знали, що все Його і Йому Єдиному належить. Ми лише управляємо цим, але не є цілковитими власниками. Все залишимо із смертю і прийдемо до Бога такими нагими як і прийшли на цей світ. От, лишень душа буде іншою. Стане душа перед Богом і спитає Бог: яка ти, душе? Ти добра? А може ти зла? Кому ти служила? Добру чи злу? Що відповість душа твоя, поважний і знатний чоловіче?

Не скриєш від Бога нічого! Не замолиш, не приховаєш, не обманиш.

А от ВИМОЛИТИ в Бога ласку можна.

Можна самому і можна в інших просити. Людина не раз впаде в гріх, заплутається в сітях спокуси, впаде під тиском злих духів. Чим довше це буде тягнутися, тим менше буде духовних сил змінитися у своєму житті і розірвати окови гріха. Потрібно Ласки Божої, щоб зійшла на людину і освятила душу і вчинила доброю, достойною діл покаяння.

Багатий чи бідний, поважний чи простий, впливовий чи підневільний – перед Богом ти той, хто ти є насправді. Той, ким ти був, ким будеш і хто зараз є, тобто в цю хвилину. Ким ти себе почуваєш у цю мить перед Творцем і Вседержителем, перед Батьком Небесним і Другом, котрий віддав своє життя за тебе, спас тебе?

Своїми силами важко змінити себе. І марні думки, що сам, щось зміниш у житті. Всі ми люди хиткі. Куди повіє вітер, туди і поклонимося. Будеш просити в Бога милості, то теплий вітер Божої Благодаті буде віяти на тебе і добре тобі буде.

Просити в Бога це не так легко, бо потрібно не лицемірити, не підходити із обманом чи поганими помислами. Потрібно довіритися і як убогий чекати на Його милостиню.

Став свічку, твори діла милосердя, будуй церкви, але все це роби заради свого навернення. Коли одного дня душа сокрушиться і сльоза потече, тоді прийде Божа благодать і залікує рани твоєї душі. Тоді будуть і тобі зараховані діла твого благочестя.

А коли тяжить на совісті, то це ти уподібнився до митаря Закхея, котрий зустрів Господа і внутрішньо сокрушився. У нього в серці з’явилося тихе бажання змінити своє життя. Це бажання стало явним тоді, коли грішник почав зрікатися того, що нажив грішним життям. Він захотів повернути все, що пограбував. Багато людей зробили щось подібного. Це Божа Благодать зійшла на них і вони покаялися. Це покаяння сокрушило душу, що людина сама на себе накладала покуту. Покута – це лік для душі: молитва, піст, милостиня, відвідування святих місць, читання духовної літератури, служіння іншим(послушання). Ось так покутуючи за свої гріхи, людина вимолює для себе ласку спасіння, щоб і надалі не впасти у гріх.

Грішник може молитися лише за своє покаяння, за своє навернення, за спасіння своєї душі. Бог таку молитву приймає, бо вона сокрушає і очищає людину. Праведна людина може молитися також за інших, бо “молитва праведного спасає”.

І на закінчення. Церква – це не “Бюро ритуальних послух”, де можна щось замовити, щоб щось вирішити чиїмось молитвами і клопотаннями. Церква – це ворота, у які потрібно зайти, щоб далі йти до Божого царства. Тому не вірте, що можна якось і щось замолити(прикрити). Можна вимолити своє спасіння і вимолити ласку прощення за своє минуле, щоб увійти Боже царство, що є в середині нас.

Переглядів було:2142

коментарів 8

  1. Igorcommet

    Слава Ісусу Христу!
    Не у всьому погоджуся з автором. За чим він сам ходить до церкви? Шукати очіма поважні особи? Чи може він викрив чиїсь потаемні думки? Моя думка така: прийшов – то молися за себе і очікуй на суд себе самого. За інших подбають без вашої участі. Молися і за них, молися за всіх, а не нишпори очіма ніби школяр.
    Дякую

  2. Igorcommet

    Слава Ісусу Христу!

    Хочу подякувати отцю Віталію за те що пропустив мій перший відгук. Можливо він трохи закатегоричний, але й сама стаття ділить людей на категорії, в той час коли в церкві ми всі рівні.

    Мені згадалася давнішня звичка нашого народу узагальнювати людей у групи, навішуючи ярлики. Ото – багатії пішли. Ото – бандити. Бандити свічки поставили. Дорогі свічки, вони дешевих не купують.

    Але даваите розіб”ємо групу на особистості. Кожен окремий – то окрема душа. Навіщо дивитися з заздрістю на ту окрему людину? Може бодай один з них і був відвертим у бажанні поставити свічку. Хто з впевністю скаже що ні?

    Ті хто оцінююче дивилися у храмі, були вигнані з нього Ісусом Христом, бо оцінювання – це частина торгівлі. Узагальнення – це також не метод. До нашої церкви в Торонті ходить чорна жіночка. Вона вже в літах. Вона української не знає, а правиться українською. Чи я чорний? Ні. Чи вона біла? Ні. Що нас поєднує? Єдина річ – віра. Чорні, білі, в сорочках, в джинсах – всі однаково цілують хреста. Не гонімо нікого з церкви ні поглядом, ані прозвиськом. Я сам у свої 36 лише місяць тому вперше переступив поріг церкви за своєю волею, в той час як раніше я постійно ловив себе на почутті що на мене хтось там дивиться, оцінює.

    Будласка, не оцінюйте нікого в церкві, дозвольте кожному зайти туди. Час однаково поставить все на свої місця, але мене він поставив з великим запізненням – у мої 36 років, та й то за допомогою мого найбільшого друга, дівчини яка подарувала мені, розбишаці, молитовника, і була терпимою до мене, навіть коли я її кривдив. Христино, дякую тобі!

    Дуже дякую і нехай Бог буде з усіма нами, без вийнятку.

  3. Oleg K

    Головний зміст статті не те які люди заходять в храм, а якраз те що вони рівні перед Богом! І відкрити очі тим людям які думають інакше, і ще те щоб людина знала що гріхи не замолюються а відпускаються у св сповіді, іншого методу немає! Навіть коли б ти побудував 10 храмів і там кожен день свічки ставив всеодно мав би піти до сповіді!

  4. Natalya

    Ігор, дякую вам за щирість і мужність сказати свою думку.
    Буду відвертою, коли я прочитала вперше статтю – зміст першого абзацу посіяв в мені роздуми і не тільки. Та я промовчала.
    О. Віталій, в мене запитання – чи не згрішив сам побожний люд, коли нарікав, а чи мав право винести засуд, чи мав право поводити себе саме так з точки зору християнського вчення?
    І чи можна взагалі назвати людей побожними, коли вони нарікають?
    Безперечно, головний зміст статті інший, та можливо початок якраз відволікає увагу. Дякую.

  5. Natalya

    о. Віталій пробачте за запитання.
    І погоджусь з Ігорем про поділ на категорії, що так в першому абзаці я побачила саме поділ на поважних і неповажних людей. Але це я так побачила.
    О. Віталій дякую вам за вашу працю, я вчусь.
    Нехай Бог благословить вас.

  6. о.Віталій

    Слава навіки! Дякую всім за відгуки і ваші сміливі думки. Як бачите, поведінка людей мене також спонукала до роздумів…Дуже радий, що вас це також торкнуло. Ціль цього роздуму, як і інших, це спонукати до особистих роздумів. Дуже хочеться, щоб ці роздуми були на своєю душею. у цих історіях і прикладах, можемо побачити себе. Особисто я, коли перечитую їх, бачу себе часто у різних персонажах.
    Бажаю всім Божого благословення із початком Нового Церковного року.

  7. Natalya

    о.Віталій, дякую вам, нарешті я побачила по-іншому і я радію.
    Але ви сказали правду про життя у світі, так як воно є ( є поважні і не поважні, так).
    Дякую вам за підказку – бачити насамперед себе у різних персонажах.
    Ще раз дякую. Старатимусь більше дивисть за собою, за своєю душею. Нарешті побачила у доброму світлі, побачити в священнику доброго вчителя. Священник нічого не видумує чи перекручує, він каже правду – ту правду, якої ми інколи не хочемо бачити, насамперед про себе.

  8. DaLes

    Igorcommet написав: “Хочу подякувати отцю Віталію за те що пропустив мій перший відгук.” – а що, могло бути по-іншому?!

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.