Дорогі у Христі, сьогодні вшановуємо пам’ять Івана Христителя, тобто його смерть через усікновення його глави. Можемо сказати, що Він був перший мученик за Євангелію і за правду. Це був Голос Бога, який взивав про покаяння до всіх: бідний і багатих, царів і простолюду. Іван став жертвою людської слабості в спокусах пристрасті.

Цар Ірод у цей день святкував свій день народження. Була гучна музика, багато людей, весела забава та обильність їжі і напитків. День народження для кожної людини – це особливий день. Вшановується людина і її прожиті роки. Це день, у який потрібно благодарити Бога і просити благословення на майбутнє…. але не ціною крові!!!

Ірод, цар вибраного народу, жив у публічному грісі. Народом керувала людина, яка зв’язала себе із злим духом. Чи можна було сподіватися чогось іншого він нього і саме в найурочистіший день року?
Крім інших публічних гріхів, Ірод жив у перелюбі. Він взяв розвід зі своєю жінкою і жив без благословення з жінкою свого брата Филипа, котрий ще жив. Іван Христитель мав відвагу сказати: «Не годиться тобі, царю, мати жінку свого брата». Не сподобалось така сміливість Іроду і кинув святого пророка до тюрми. Але, все таки, боявся і поважав святого Івана, як пророка. Знав, що той святий чоловік і навіть часто його відвідував у тюрмі, щоб з ним говорити, любив його слухати. Колись давно у подібний гріх впав цар Давид і на заклик пророка, покаявся і повернув Боже благословення до себе і до народу.

Іродіада, з котрою жив цар на віру, ненавиділа святого Івана і шукала способу, як би його позбутися. Вона мабуть жадала царського трону, і тому святий пророк був для неї ворогом не тільки через те, що критикував її блудне життя, а що також трон був під загрозою. Ось, така жадоба мати владу, і славу, і багатство у серці блудної жінки зростила бажання смерті Великого пророка, найбільшого серед народжених.

Від малого до великого – недалеко і незамітно
Хіба це було велике зло, великий гріх жити із жінкою без благословення? Жити розкошувати і вдовольнятися різними похотями? Спокусливо дивитися і грішно фантазувати? Хотіти людської втіхи у славі, багатстві і владарюванні? Хіба комусь від цього погано?

Як правило, ми робимо класифікацію гріха по-простому способу: якщо нікому не приношу матеріальної шкоди, то кому від цього погано? Отже, не є важкий гріх! Судити не буду, лише прошу роздумати над тим, що може статися, коли така “невинність” і “малогрішність” поступово покаже своє правдиве обличчя.
Зло приходить тихо
Зло спочатку маскується добром, або малесеньким злом. А потім, коли людина звикає, поступово затягується вузол безвиході. Все стається поступово, як тріщина в стіні. З маленької неякісної кладки чи основи у фундаменті, рушаться будинки, а з маленької іскри будинки згорають. Зло приходить до серця людини зовсім не заміченим. Хоче видатися великою радістю на початку, а в кінці несе із собою сумний наслідок.

На такий вузол спокуси попався Ірод
Хоч він любив Івана Христителя, слухав його проповіді, терпів його дорікання і можливо у нього навіть народилась думка про зміну свого життя, але сп’янілий та захоплений видовищем, заглушує голос власної совісті. Коли розум засліплений і задурманений, то і думки, і рішення будуть поганими.

Цей щедрий викрик до Соломії під враженням дурманного і спокусливого танцю: “проси і, що захочеш, буде тобі дано, навіть половину царства” став дозволом на все, і на зло також. Так легковажні слова стали смертельним вироком для Івана, подібно легковажні наші слова стають вироком і в нашому житті.

«Іди, – сказала мама, – і швидко, поки Ірод ще добрий і задурманений, проси голови святого Івана Хрестителя».  «Хочу голови Івана Хрестителя», – сказала дівчина радісно, а Ірод зблід. Він боявся святого Івана, бо знав, що той є від Бога. Але гордість і засліпленість зробила своє.

Засліплена гордістю людина не змогла визнати своєї помилки, але заглушений голос совісті вже не мав такої сили, щоб відкинути зло. Зло взяло верх і йому в таких умовах протистояти вже було неможливо. Коли будинок загорівся, важко вже його загасити…

Турбуючись за свою славу перед іншими, ніби дотримуючись свої грішної і легковажної обіцянки, Ірод не знаходить сили визнати свої помилки і вбиває пророка.

Пророк був страчений через чиюсь забаганку, через слабкість перед спокусами, від засліплення пристрастями, через брак покори.

Пішли воїни, відтяли голову, принесли на тарілці, дали дівчині, а дівчина мамі. Так зло почате в думках, завершилось на ділі.

Піст – боротьба із спокусами

В день смерті святих Церква, як правило, вшановуючи їхне народження для неба, закликає до Торжества. А от у цей день “Усікновення голови Івана Христителя” встановила строгий піст.
У цей день християни повинні згадати, що зло не спить і приходить тихо до серця людини. Не заміченим очікує моменту, щоб знищити всяку доброту у самій людині і через неї здійснити задумане зло. Зброя християн проти нападів злого духа – це піст і молитва. Піст скріплює нашу стриманість і розсудливість, а молитва очищає розум та творить умову перебування Святого Духа у серці людському.

Тому християнин знає, що із спокусою потрібно боротися ще задовго до її нападу так, як і будувати хату потрібно на камені, а не на піску.
Якщо ти в часі спокуси захитався і впав, не дорікай собі, щоб ще чого гіршого не стало. Кайся і почни вимолювати себе, також помалу виробляй звичку стриманості спочатку у малих речах і приємних тобі, а далі Святий Дух дасть благодать, яка буде тебе оберігати і стане спасінням від гріхів.