[1]Коли ти побачив мене,
Ти відчув, що я потребую помочі.
І ти запитав мене: чим можна мені допомогти?
І відповів я: «твоєю присутністю, побудь зі мною».
Ти здивувався, а я продовжував мовчати.
Я знаю, що ти міг би зробити більше,
Повір, але у цей момент я потребував саме цього, твоєї присутності.
i
Ти змирився з цим: стояв біля мене і тихо мовчав.
Мовчав і я.
Минули дні. Згадуючи минуле, тобі дивувався, бо знав, що ти мав велике бажання зробити щось більше,
Але того разу ти виконав те, що я бажав,
І свої бажання відклав на потім.
Найбільше, що мене вразило – це те, що ти дійсно хотів допомогти саме мені,
А вже потім – вирішити цю проблему.
Так, можливо, це було не розумно, але це було у глибині серця – у глибині любові,
де розум не завжди має доступ.