Виявляється, щоб грати у футбол, не обов’язково бачити свою гру, яку сам граєш. Поясню відразу, щоб зрозуміти ці слова потрібно побувати хоча б раз на футболі незрячих. Чи таке є? – запитаєте… так, таке є і для нас, зрячих, це щось більше ніж гра, це може бути “день духовної віднови”.
Закрийте очі і зробіть кілька кроків вперед. А якщо дати ще м’яч, який потрібно вести вперед до воріт і копнути, щоб забити гол у ворота, де є зрячий воротар?
А якщо це зробити на швидкості і ти знаєш, що тобі на зустріч може вибігти незрячі захисники воріт? Ну, як із фантазуванням? Трудно, правда? Для спортсменів із пов’язкою на очах – це справжнісінька гра.

А насправді – це здійснена мрія.

Скільки було тих мрій, які народились, а при перших труднощах відразу вмерли. Може це не були мрії? Може це були фантазування, якісь ілюзії, які легко заторкнули нашу уяву, а потім десь зникли.
Мрії торкаються глибини душі, де розум потрійно думає, як досягнути, почуття скріплюють і прикрашають бажання, а наші інстинкти творять те, що раніше видавалось неможливе.

Щоб здійснилась мрія, потрібно глибини душі і творчості. Не раз сильне внутрішнє стремління, блокується різними оправданнями, поясненнями, чужими неуспіхами, або ж чужим баченням. У такому випадку вистачає не зупинятися, а далі продовжувати свої кроки до здійснення мрії. Буде великим здивуванням, коли досягнувши цілі, ти побачиш, що намріяне є дещо іншим від того, що в реальності. У цьому і є геніальність і неповторність нашого життя, що ніколи не має бути шаблонним згідно якихось старих зовнішніх схем.

Гра і духовні роздуми

У футболі незрячих є свої правила, які часто змінюються, щоб пристосувати до всіх гравців рівні умови. Для них це не проблема пристосуватися, адже слухати інших – це вже риса характеру.

Довіритись і послухатися – це початок не тільки для гри незрячих, це початок духовного життя для віруючих, котрі мають мрію осягнути Царство Боже. Не існує довіри без закритих очей і послуху. Це початок і основа. Основа ця має бути як для гравців, так і для віруючих людей цілий час!

Але і цього не достатньо. Гравець на футбольному полі має розрізнити голос тренера, що керує місцем його положення і надає команду куди рухатися. Крім цього має почути тихе дзинчання м’яча.

Слухати і розрізняти! Мабуть – це основні правила у духовному житті. Коли розсієшся із думками, або почнеш бути не уважним, тоді почнуться небезпечні кроки. Фантазувати тут вже буде не на користь, а на шкоду. Бо хіба можна думати про майбутнє, коли не знаєш: де ти є і що є довкола тебе? Тут краще зупинитися і знову віднайти правильний голос, що завжди вкаже тобі шлях до цілі.

Футбол незрячих – це мабуть один видів спорту, де вболівальники свою підтримку висловлюють тишею. Кожен зайвий звук, може бути перешкодою, щоб почути правильний клич провідника, відволікти, або ж заблокувати. Вболівальники тихо переживають і очікують лише завершення, щоб потім виявити свій сплеск емоцій.

У духовній боротьбі потрібно мати духовного провідника, щоб слухати його і тільки його. Інші деколи навіть по своїй невинній доброті, можуть внести замішання і неясність через те, втручаються духовне провідництво. Отож, головне НЕ ПЕРЕШКОДЖАТИ. Дочекатися сприятливого моменту і виявити свою підтримку. Критики тут не потрібно і осуду, навіть, якщо щось не вдалось. Кожна гра – це щось нове і неповторне. Залишаються лише кілька незмінних основ: довіра, послух, розпізнання. Саме вони будуть завжди актуальні… без них початку, продовження і успіху не буде.

Гра завершилась. Вертаєшся додому. Дивишся на своє життя. Тепер дивишся якось по-іншому, немов перед тим був незрячим. Згадуєш чомусь минуле і бачиш мрії: забуті, відкладені. Розвиднюється в середині душі – це світло приходить, яке дає тобі вийти на зустріч вірі у продовження, яке відновлює надію на краще, яке спонукає тебе зробити відкладений крок. Це світло тебе опромінює і хочеться зректися своєї егоїстичної впертості, засліпленості у своїх переконаннях, гордовитості у своїй правильності. Крім цього виникає велике бажання почати слухати провідника і тільки його. Виконувати у міру своїх можливостей і та виявляти цілковиту увагу.

Мабуть спочатку буде важко, бо незвично, але з кожним кроком, з кожною духовною боротьбою буде простіше і виробиться риса характеру – довіряти, щоб продовжувати свої кроки.

А ще….
Команда того разу не зайняла перше місце. Хоча один із них на початку гри, взнавши, що є священик, попросив благословення для цілої команди. Саме він після завершення першим підійшов до духовного отця і потішив його: “Так Господь захотів і ми це приймаємо. Головне, що наша гра продовжується”.
У цю хвилину щось сколихнулось у середині…прийшло просвітлення: “Головне, що життя продовжується”.
Мабуть у серці цього священика сталася справжня духовна перемога і у тому серці ці молоді гравці зайняли правдиве перше місце. Отож, мрія збулася: матч виграно.