Хай Бог тебе благословить

Чи не краще зачекати із своїми висновками, даючи можливість молодим будувати світ таким, у якому вони ж будуть жити?

Розділ: Цікаві історії. Написав о.Віталій ~ Жовтень 5, 2009. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Журналіст прийшов до дитячого садку. Цього разу він мав взяти інтерв’ю у малих дітей. Дітлахи вперше в житті могли висловити свої думки та ще й перед телекамерами. На диво нам дорослим, вони не видавали особливого хвилювання і поведінка була дуже природня. Більше були стривожені їхні батьки. Журналіст почав із простих запитань, які насправді стались великим відкриттям для складного суспільства, що ніяк не може жити  простоті.
А перше питання було просте: “Звідки ти”?”
У камері з’явились карі оченята, які щиро засміялись, а уста промовили назву селища, у якому був цей садочок. Те ж саме запитання було іншій дитині. У камеру знову дивились оченята дитини, але вже іншої форми і колір шкіри також був інший. Відповідь була та ж сама, тобто назва містечка, де був цей садочок. Коли запитання знову повторювалось, то можна було зауважити логічну послідовність: змінювались риси обличчя, колір шкіри, навіть деколи було чути дивний акцент, але всі відповідали однаково, всі називали одне слово, назву місцевості, де вони народились, де зробили свої перші кроки, де почали вчитися жити у суспільстві людей.

Батьки стояли і дивились на цих дітей, які забавлялися із журналістами, розказуючи про спільні ігри, про взаємну дружбу, про те, як добре їм бути разом. Дехто із батьків дивно зітхнув: “То виходить всі вони земляки?”
Коли ці діти повернуться додому, то дехто із батьків почне патріотичну розмову, розказуючи про землю, яку їхня сім’я залишила, щоб рятуватися від знедолі, про ту землю, яку потрібно називати “батьківщина”, тобто земля твоїх батьків. І ця земля – це лише тимчасове місце перебування і твоя правдива національність є інша, так як і мова, як звичаї. Тому цю землю  ми не можемо називати рідною, бо ми чужинці тут.
Ще інші батьки своїм дітям будуть мати подібну розмову. Вони похвалять за те, що були дуже гарні відповіді і за виявлену пошану до своєї батьківщини. От тільки друзі вони не можуть бути земляками, бо ця земля не є їхня земля, вони є чужинці, а ми є господарі цієї землі. Тому не можемо бути на тому самому рівні.

Дитячі очка будуть дивитися на батьків і слухати перші повчання про те, хто є хто. Щось зрозуміють, щось ні. Пройде трохи часу … Діти виростуть і у них народяться діти. Ці діти вийдуть на вулицю і будуть бавитися із іншим однолітками. Ось цим малюкам вже буде нелегко пояснити термін “Наша земля”, або “батьківщина” тобто земля моїх батьків. Коли минуть ще багато років тоді, хтось в архівах найде запис цієї передачі, де журналісти вишукували значення слів: чужинець, земляк, батьківщина, чужина. Усміхнеться і похитає головою, мовляв: “цікаві були колись люди”. Якщо добре задуматися, то можемо зауважити за собою подібне, але вже у відношенні до іншої теми. Ми дивуємося тим, хто був перед нами, а нам будуть дивуватися ті, хто прийде після нас.

От я собі думаю, чи потрібно нав’язувати свої суб’єктивні погляди, щоб потім себе виставити на сміх? Чи може краще зачекати і дати можливість молодим будувати світ таким, у якому вони ж будуть жити?

Особисто мені ще важко чути мою рідну мову, якщо нею говорить та ще й без акценту людина іншої національності. Коли дивлюся на дітей, то вони не мають в цьому трудності, діти сприймають одне одного із простотою, щирістю та любов’ю, відставляючи на сторону все, що віддаляє їх одне від одного.

Ось і думаю, що повернутися в дитинство не зможу, але можу не псувати дитинства дітям, можу пробувати дивитися на світ дитячими очима, можу побачити все простішим.

Переглядів було:1249

1 відгук

  1. Igor Kyrychenko

    Доброго дня усім!
    Читаю: “Дехто із батьків дивно зітхнув: “То виходить всі вони земляки?”” – і згадую де я живу. Ця історія з журналістом згадаеться вам якщо вас життя закине кудись далеко від дому. В Україні ви не знайдете багато прикладів коли діти відрізняються за расовими ознаками. Інша справа хоча б у нас, в Торонті. Це саме про нас, тут діти різні, на них цікаво дивитися.
    Світ помалу змішує людей, ось я маю друга з Молдавії, то він одружений на дівчині з Тринідаду, то ж і дитина, дівчинка, має молдавське прізвище і темненька на шкіру. Цікаво це. А років 10 тому зустрів тут чорнявого хлопчика, народженого в Москві – ви б почули його масковський акцент :). А колись довелося працювати на пікарні з хлопцем з Індії, то він навчався колись у Харківському медичному і знає українську досить непогано, майже земляк.
    Світ змінюється, і ми з часом почнемо бачити все більше і більше “оченяток” що і не сказав би що вони подібні до тих що ми звикли бачити. Але перед Богом всі ми однакові, і це треба розуміти.
    Дякую

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.