Хай Бог тебе благословить

“Хто спраглий, нехай приходить і п’є” …. i нехай вода в ньому не застоюється

Розділ: Духовні роздуми. Написав о.Віталій ~ Жовтень 9, 2009. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Життя без Бога – це пустиня одинокості, де ти, хоч і знаходишся серед багатьох, але в той же час почуваєшся немов один. Де ти, хоч і маєш багато, але для тебе це все є ніщо. Життя без присутності живого Бога в ньому – немов міраж, що навіює тобі заспокоєння, що все добре, але в реальності перед тобою, довкола тебе і під тобою ти бачиш лише порожнечу, яка виявиться у скрутних хвилинах і тоді зрозумієш, що не було все добре. Не даремно багато людей свідчать, що віднайшли Бога у час трудностей. Саме тоді ми виходимо із своєї ілюзії самозадоволеності, самозабезпеченості, всесильності, безтурботності …
А поки все добре, ми живемо у пустоті, все йде своїм кроком до вичерпання. Все проминає у цьому світі. Зникне і той міраж, що прикривав душевну пустоту. Прийде той час, коли ту пустоту відчуєш в середині свого буття. Усвідомиш, що ти дійсно один, а краще сказати, усвідомиш, що ти є одинокий.

Спрага тебе надихає йти і шукати. Пошуки спочатку для тебе видаються цікавими. Багато чого нового і часто загадкового. З часом після довгих пошуків розумієш, що все це тебе втомлює. Втомлює від однієї лише думки “це не те, що шукаю”. Звідки це будеш знати? Ні, не будеш знати. Щось в середині буде підказувати, що це не те, що дійсно шукаєш, бо шукаєш за тим, що може втамувати спрагу.

Цю спрагу пробуєш втамувати різним, що приносить тобі прохолоду і заспокоєння, але все це на деякий час, бо кожну матеріальну річ можна отримати в замін за іншу матеріальну, і врешті все приречене на скінченність. Стаєш доросліший і все більше розумієш: все проминаюче, все до пори до часу. Стає все важче прийняти теперішність.
Час іде. В цьому часі минає моє життя і твоє життя. Життя наповнене стражданнями і муками від внутрішньої духовної спраги. Саме ці страждання спонукають далі йти і шукати бодай якусь втіху, бодай якесь полегшення і хоча би на якийсь час. Втішаєшся і в той же час знаєш, що поки не знайдеш те, за чим дійсно шукаєш, то істинного спокою не матимеш.
Пробуючи багато чого розумієш тепер різницю між правдивим і фальшивим. Підробка справляє якийсь ефект, але замінити не може, бо себе не обдуриш. Ці фальшиві та короткочасні втіхи ще більше підсилюють бажання віднайти те, що дасть тобі повноту життя. Ти далі і йдеш, і далі шукаєш.

Де є спрага, там є бажання життя.
Де є життя, там є радість. Радість можна помилково сплутати із веселістю. Веселість теж дарує приємні відчуття, от лише на деякий час. Радість залишається надовго. Радість викликає усміх і плач, спокій і хвилювання, надію і реальність.

Радість не потребує зовнішнього стимулу, радість народжується в середині душі і перебуває там доти, доки серце людини буде її прагнути.

Йдеш по вулиці, сидиш у парку, спілкуєшся з людиною, працюєш на роботі, а серці радість перебуває. Веселість потребує відповідного місця, відповідної ситуації, відповідних людей, а радість потребує тільки твого серця. Можна бути веселим і без сердечної радості. Це видно тоді, коли веселість проходить, а повертається смуток, журба, туга. Цю різницю розумієш із роками, або із досвідом. Досвідчені особи знають, що той, хто має правдиву радість, той вже тут на землі відчуває рай.

Радість внутрішня приходить після внутрішнього піднесення. Радуєшся від дочасних речей, радість буде дочасною. Радуєшся від вічних скарбів, радість буде вічною.

Важко невіруючому повірити у вічну радість, бо не може її відчути. А якщо не спробуєш, то як можеш знаєш істинний смак? Для невіруючих або маловірів легше прийняти дочасну радість, бо вона дається від матеріальних речей, які довкола оточують. Потрібно часу, щоб серце полюбило перебувати в радості. Тому дочасна радість – це добре. Від дочасного можна легко дійти і до вічного.

Заходить людина у храм, легко стає на душі, радість народжується в середині, бо добре їй тут. Потім буде згадувати про храм, а особливо буде згадувати про те відчуття радості, що пережила. І дивується серце людини від того, що при кожній згадці відновлюється радість. Так народжується бажання повернутися у святе місце. Пройде трохи часу і прийде свідомість того, що цю радість можна пережити на собі, будучи далеко від храму. Бо не храм дає цю радість, а Творець того храму. Його недаремно називаємо Життєдавець. Він життя дає і дає Його незалежно від того де ти є, бо Він Всюдиприсутній, не залежно від того, хто ти є, бо Він Владика всіх.

І відкривається маловірку, що дочасні речі дають тільки відблиск тої радості, повноту якої можеш відчути, будучи біля самого джерела. Коли хилишся до цього Джерела, відчуваєш, що в середині тебе стається дивна переміна. Відчуваєш, як маленький потічок радості починає струменіти і наповнювати все те, чим ти живеш. Добре стає на душі.

Не хочеться залишити це джерело і не хочеться, щоб воно висохло в тобі. Тепер розумієш: те, що шукав, є в середині тебе. Почуття спраги проходить тихо і не замітно, цілком природно.

Щодо молитви, то кожна молитва це дар. Тому потрібно просити про дар молитви і Бог милостивий обдарує покірну душу.

Переглядів було:1582

1 відгук

  1. Igor Kyrychenko

    Слава Ісусу Христу!
    дуже дякую за цей роздум, це читання було як бальзам на душу. буде зрозуміло більше про що я, коли скажу що минулої неділі була моя найперша у житті сповідь (мені 36). шукаєш інші землі, шукаєш когось або щось, а треба знайти себе і Бога в собі.
    Дуже дякую

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.