Зустрілось двоє незнайомих людей. Після короткої розмови виявилось, що вони мають спільного друга. Цей друг в обох був великим авторитетом і обоє вважали за велику честь бути його друзями. Кожний розказував про те, яке велике значення для нього має ця дружба. Висновок був простий: спільний друг був важливий для життя обох і вони не мали в цьому найменшого сумніву. Розмова була теплою і щирою, тому один із них розказав деякі особливі деталі у їхніх відносинах із спільним другом. Інший, вислухавши у делікатний спосіб, почав заперечувати і звертати увагу, що так не можна поводитися. Та у свою чергу почав доказувати свою правоту і свої погляди на слово “дружба”, “дружні відносини”, “вірність та зрада дружби”…. За якийсь час дружня розмова переросла у “дружню” суперечку. Коли на кінець вони розстались, кожний подумав: “а так все гарно починалось…”
Того вечора вони випадково одночасно завітали до їхнього спільного друга. Коли він їх побачив і зауважив, що вони знають одне одного, то зрадів радістю великою і сказав: “Як то добре, що спільні друзі стають друзями між собою”.
Обоє лише переглянулись між собою, але нічого не відповіли, але кожний подумав: “істинна правда, як то добре бути друзями друга”.
Якщо би християни зустрічались один із одним, щоб стати друзями між собою, вони би приносили велику радість Богові, що прийшов на цю землю, щоб об’єднати всіх.
Якщо би вони кожного разу при згадці один про одного благословляли взаємно, то сила молитви і благословення все більше би єднала в одну сім’ю Небесного Татуся.
Якщо…. якщо би вони дійсно хотіли того, що хоче Бог…
Якщо Господь дає тобі можливість зустріти іншу людину, то не для того, щоб її знищити, зранити, поставити у незручне становище, зробити боляче…
Господь тобі довіряє, що ти будеш таким же другом, як Він. Пам’ятай: Він тобі довіряє.