Перший гріх дав початок духовній хворобі, котра дала початок смерті і фізичним болям. Бог, Творець життя, тепер мав стати також Цілителем і Лікарем людських душ і тілес.

Господь у цій спасительній місії захотів мати співпрацівників. Так з’явилися люди покликані рятувати життя іншим людям: їх почали називати посланими від Бога лікарями, а засоби якими вони лікували почали називати ліками. Під їхньою дією відновлювалася гармонія в організмі, а декому, навіть, рятувалося життя. Послані від Бога люди мали велику пошану, бо боролися за життя, виконуючи Божу волю.
Але з’явився ворог, який зробив все, щоб перешкодити цій спасительній місії, і щоб ослаблена людина ще більше знищила себе і ще швидше була зазнала смерті.

Так серед цілителів з’явились палачі, а серед ліків з’явилась отрута. Серед тих, котрі були покликані рятувати життя, з’явились ті, котрі його знищували.

Лікарня. Ось, у коридорі бачиш лікаря у білому халаті. Весело усміхнений молодик розмовляє із молодесенькою зажуреною дівчиною. Він обіцяє їй, що поверне радість і проблеми відійдуть. Обіцяє ціною того, що за якусь мить він буде вбивцею її дитини і кров дитяти буде на його руках і на совісті матері. Прийде смерть і забере душу дитяти, тіло ж його викинуть у біологічний смітник, або піде в лабораторію. Після вбивства лікар вмиє руки і подумає, що зробив добре діло. Йому заплатять за це гроші. Гроші за вбивство.

“Лікарю, зачекайте!” – крикнула жінка по коридору. Чоловік не обернувся, він спішив до іншої кімнати, де готувалось інше вбивство. Не обернувся і цьому є доля правди правди, бо хіба він лікар? Він – кілер, він вбивця. Йому за це платять гроші.

У нього білий халат. Душа чорна, а одяг білий. До чого тут білосніжний одяг на фоні кровавих рук м’ясника? На цьому одягу відбились безгрішні душеньки, чисті немов сніг, невинні як ягнята.

Стоїть старий лікар у білому халаті, якась молоденька дівчина довіряє йому свій біль, він заспокоює її, обіцяючи, що все владнається і їй стане легше. Він добре знає, що легше їй не стане, бо за хвилю почнеться вбивство її дитинки, і вона, як мати, не буде її захищати від хижого вовка. Легше не стане, бо через ціле життя буде нести з собою ярмо гріха убивства рідної дитини.

Стоїш перед аптекою. Це місце, де знаходяться ліки. Це місце позначено хрестом, знаком спасіння і вічного життя. У цьому місці продаються таблетки, котрі тихо вбивають зачате життя у лоні жінки, котра має покликання від самого Творця продовжувати життя на землі.

Йдеш по вулиці. Бачиш перед собою медичний університет. Бачиш молодих студентів. Думаєш: будуть вони лікарями, співпрацівниками Бога, чи будуть кілерами-палачами, слугами сатани?

А колись складали клятву Гіпократа, де є слова: “утримуюсь від завдання всілякої шкоди та несправедливості”, і також: “Я не дам нікому, хто буде просити, смертельного засобу і не вкажу шляху для подібного задуму; так само я не дам ніякій жінці абортивного пессарія”.

Це було колись. Людство пішло в перед. Розвинуте суспільство затвердило закони, які дозволяють вбивати, навіть якщо складають присягу лікаря України: “усі  знання,  сили  та  вміння  віддавати  справі  охорони  і поліпшення здоров’я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує;”.

Христос говорить: “Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх” (Ів. 15, 12–13).

Якщо ти любиш? Ти будеш захищати життя!