Священик – міст між Богом та людиною, між церквою і світом, між одною людиною та іншою, між життям та смертю.
Через нього проходить все життя. Сам він, будучи учасником життя, часто стає його свідком.
Через його серце проходять емоції радості і смутку, великої уваги і глибокої одинокості, успіхів доброти і поразок у грішності.
Живе серед людей, але торкається Божого, небесного. Хоче жити між людьми, але постійно прагне перейти у вічність. Духовно дбає про багатьох, хоч не завжди отримує взаємного.
Його очі бачили в очах людей: велику довіру і незрозумілий страх …
Його вуха чули подвижництва святих людей і великі переступи і, навіть. злочини грішників.
….. часто ці пережиття бувають всі в один день.
Ранком, уділяючи св.Тайну Хрищення, він тримає дитину на руках, потім сповідає підлітків, а на Службі він причащає вже дорослу людину, після обіду відвідує похилих віком та хворих, а вечором його можуть покликати на Панахиду за упокій душі.
Ось, так переходить ціле життя перед очима однієї людини.
Ось, так переходять почуття і емоції через серце однієї людини.
Ось, так відчуваєш себе учасником, свідком і стороннім людського життя чоловіком.
У всьому цьому, коли відчуваєш присутність Бога, тоді відчуваєш себе священиком.
Священник – це гарний вид покликання. Деякі священики ….. є тим містком, і священником, якого Бог покликав до свого виноградника на служіння. Але й є такі, які служать не за покликанням.Тому, в цей рік, який церква проголосила роком християнського покликання, молімося за добрі покликання до священничого стану.
Священник є посередником між людиною і Богом.Тому він має таку гарну місію й обовязки.
Завжди пригадую вислів старшого за віком свого колеги, з яким товаришую багато років і з яким цілком погоджуюся – художник, лікар і священник повинні мати Дар від Бога,бути покликаними з Неба.Я вважаю, що випадковостей тут не може бути, надто важливими є їхні місії тут, на землі.
Погоджуюся з Оксаною, що священник – це дар особливого покликання, особливої любові до Бога. Але тут ще має місце мужність тої особи, котру Бог покликав на таку дорогу. Вважаю, що до особливої любові покликаний кожен,просто треба наважитися на крок до Бога, щиро повернутися до Нього та вже далі йти з Богом.
велика відповідальність бути священником.
Священик – міст між Богом та людиною, між церквою і світом, між одною людиною та іншою, між життям та смертю.
Десь далеко в душі не можу погодитися з цим реченням. Чисто моя думка. Бо виходить, що людина без священника позбавлена Бога, а це не зовсім так. Але згідний з тим, що роль священника має зростати у суспільстві.
Пане, Романе, я так думаю, що спочатку, священик таки міст, а потім священик перетворюється на посох, на який спирається людина. Приходить час, людина залишає і посох… Йде сама далі. А якщо не йде, то залишається біля брами – священика. Це теж не погано, але ж сам Христос казав, що Царство Боже береться рукою та ногою…
Як зрозуміло, Ви говорили про себе?
Олексій написав:”але ж сам Христос казав, що Царство Боже береться рукою та ногою…”.
Де саме написано таке? І що означає цей вислів?