Духовні роздуми

Ідучи по дорозі життя, я не раз даю собі це питання: “Чому я такий?”

Залишаючись на самоті, передумуючи минуле, знову повертаюсь до цього питання. Згадую мої вчинки і ще раз пригадую ці слова: “Чому я такий?”

Із цією проблемою я звернувся до вчителя життя і почув таку відповідь: “Дуже добре, що ти зауважив, що ти є іншим, не таким, як всі. Добре, що тобі відкрилось, що ти є особливим, хоча і маєш багато чого подібного до інших. Молодець, що зауважив те, що коли ти залишаєшся на самоті, саме тоді зауважуєш свою особливість. Роби так і надалі, це дуже допоможе тобі, допоможе також іншим бачити тебе, неповторного і особливого.
Багато сумнівів, які доводять мене до страждання невимовного…

Мені дуже часто хочеться втекти до моїх товаришів і зникнути у їх компанії. Уже звик думати так, як вони думають. Часто даю їм можливість вирішувати за мене, думати за мене. Для мене це є великим жестом товариськості і дружби, а якщо чесно, то це є рятунок для мене.
Так втікаю від того, що мене найбільше непокоїть і що мені найбільше створює незручності – це моя думка, моє переконання, моє внутрішнє життя. Хтось мені вже казав, що це потрібно мені, а я все рівно найбільше остерігаюсь цього.

Я знаю правду: я просто ніколи не задумувався над собою.

Роблю так, як роблять інші. Навіть, якщо мені це не подобається, або ж не подобалось раніше, але приходить час вибору і роблю так, як інші. Повадки, слова, вчинки, зацікавлення і ще багато чого стало для мене тим самим, що у інших.

Роблю це можливо, щоб не вирізнятись серед них і не бути виключеним із їх компанії. Бо як виключать мене, тоді що ж буде зі мною? Я тоді залишуся на одинці, без інших, самотнім. А так маю хоч якесь запевнення.

Все йде добре, якщо ці “інші” починаються ділитися між собою і стають протилежними один до одного. Так я відчуваю ще більший неспокій, бо хочу бути зі всіма, а не виходить так – потрібно визначитися.

Не можу і сам зрозуміти, що діється…, але вже так втягнувся у цей стиль життя, що дуже важко бути без нього. Відійти від такого способу життя – це би означало повернення до найболючіших проблем. Ти думаєш, що я байдужий до свого особистого життя?

Якби ти знав скільки разів я думав над цим? Ти думаєш, що я не свідомий того, що роблю? Не усвідомлюю, що існую..., а отже, не живу?
Якби ти знав мої муки і тугу за радістю. Як би ти знав мої муки?

Можеш мені повірити, я готовий слухати усе, що мені скажеш, щоб я зробив, щоб життя увійшло у мене, щоб жив.

Пройшло трохи часу ...

Тепер я вже не дорікаю собі, батькам, друзям та іншим, закидаючи: Чому я такий?

Мені тепер добре. Я усвідомлюю свій характер, свою особливість і неповторність, зауважую, що я не такий як інший, що маю своє минуле і маю, навіть, свою теперішність, мабуть відтепер особливим буде майбутнє.
Не таке, як в усіх, не таке, як в інших.

Я не такий!