Дорогі браття і сестри об’єднані у терплячому Христі. У цю третю неділю Святого Посту ми виносимо урочисто хрест, щоб його почитати. Чи можемо ми почитати те, що не любимо? Чи можемо ми цілувати те, що нам не до вподоби? Уважаймо, щоб під цим поцілунком не був «поцілунок Юди»: на зовні одне, а в середині – інше. Сьогоднішній поцілунок хресного дерева нехай буде поцілунком: вдячності за все, що Господь Бог дає, поцілунком любові, котра єднається у милосерді, поцілунком довіри, що виявляє підтримку.
Терпіння на цій землі були і будуть
Людина після того, як покинула райське життя, почала жити “життям терпіння” і “трудностей”. Щоправда дехто з людей пробує створити рай на землі і, можливо, йому це виходить і, можливо, він це показує назовні, але кожна людина в середині своєї душі знає, що справжній рай не існує тут на землі, тут можна відчути тільки частину того, що приготував нам наш Творець. Кожному «земському раю» приходить на заміну терпіння. Доказів цьому непотрібно. Наш досвід життя – справжній доказ.
Отже, поки ми є тут на землі, терпіння – це частина нашого життя. До них можемо ставитися по-різному: приймати їх, любити їх і використати їх нам на спасіння, або існує інший варіант: це втікати від них, боятися їх, відкидати їх, перекидати на плечі инших, а коли їх не можливо уникнути, тоді приходить хвилина справжнього страждання.
Правда тут є проста – нам вирішувати, як ми будемо ставитися до наших незручностей та трудностей, і нам рішати: продовжувати боротися із трудностями чи втікати від них.
Христос нас повчає, щоб ми взяли на себе свій хрест і йшли за ним
Ми, християни, учні Ісуса Христа є щасливі, бо маємо чіткий дороговказ в тому, як діяти, коли є терпіння.
Найперше – це не відкидати, а «взяти хрест». Зробити так, як Він це зробив.
Друге – це взяти «свій» хрест. Твоє життя – це твій хрест. Нести чужі хрести ми можемо, але тут є запитання: а що буде в цей час із нашим хрестом? Кому ми його віддамо, хто його буде нести замість нас? Маємо бути свідомі того, що неможна відкидати свого хреста із думкою, щоб взяти інший, «чужий» хрест. Адже ми будемо суджені за нашими вчинками, а не за вчинками інших осіб. Тому можемо припустити те, що навіть, якщо ми допомагаємо іншим, то це все рівно є нашим вчинком. Означає: якщо несемо чужий хрест, то він стає нашим хрестом.
Ось так виходить, що беручи інший «хрест», позбавляємо інших їхнього хреста, а себе – свого. З цього виходить великий хаос, який дуже часто створюється з благородних причин: хтось не має сили боротися із труднощами, хтось не хоче чи щось інше. А все так просто: якщо важко, то проси помочі, але не кидай свого «хреста», якщо допомагаєш, то тільки допоможи, але виконай все повністю.
А тепер третій дороговказ: «іти за Христом». Наслідувати Його та зробити так, як Він це зробив. Він обняв хрест та з любов’ю його поніс і на ньому ж вмер.
Зауважмо, що Він ніс хрест не для того, щоб бути на ньому розп’ятим. Була вища ціль. Виконав волю Отця, щоб показати Свою любов до нас і, щоб у нас не було жодного сумніву, що він нас любить до останнього віддиху, до останньої каплі крові.
Беремо з любов’ю свій хрест і йдемо за Христом
Дивлячись на приклад Христа, можемо отримати велику допомогу у несенні наших хрестів, наших трудностей. Полюбити трудності – це не означає, щоб знаходити у них приємність. Трудності ніколи не можуть бути приємними. Це є біль, як не фізичний, то душевний, це дискомфорт і невигода, незручність, обтяженість, які не можуть приносити радість.
Полюбити хрест – це полюбити ціль, заради якої несеться цей «хрест». Хто має у своєму серці любов, то має її до всього свого життя і тому не втрачає доброту. Не схиляється в сторону зла, а навпаки – стає добрішим. У людині, котра має труднощі можуть народитися благородні ознаки людяності: співчуття, співпереживання, тихість, лагідність, покора, усердність, навіть довершеність і зріст здібностей. У трудностях ми розвиваємося і удосконалюємося. Все, що здобули – це здобули стараннями і зусиллями.
Хочеться ще раз наголосити: не залишаймося у хвилинах наших трудностей самотніми, одинокими. Щоб не впасти у зневіру та розчарування. Щоб не втратити любов до Христа і до цілі наших терпінь, щоб не відкинути «хрест, у якому є Сила Божа».
Через терпіння на землі можемо здобути втрачений рай у небі. Можемо у терпіннях з’єднатися із нашим Спасителем, відчути те, що Він відчув, коли з любові до нас поніс хрест і показав велику любов до нас, показав до самого кінця, до останнього віддиху, до останньої каплі крові.
3 неділя посту. Хрестопоклінна.