Юнак зайшов до храму і почав молитися… Його погляд був звернений додолу, та насправді – на образок, котрий тримав у руках.
Помолившись він сів на лавку, що була при стіні і занурився у роздуми. Можна було зауважити, що він час від часу перевертав іконку, дивлячись то на лицеву сторону, то на зворотню.
Старенька бабуся підсіла на лавку поруч… Вона зауважила, як хлопчина довго вдивлявся у фотографію двох жінок, яку потім повертав і вже виднілася ікона Спасителя, розп’ятого. За якусь хвилю завязалася розмова. Бабуся не могла стриматися від цікавості взнати про таємний обряд перевертання ікони, що робив хлопець.
Юнак оповів, що він студент і вчиться завдяки тому, що його мати поїхала на заробітки за кордон. Перебуваючи там якийсь час, вона навернулась до Бога і попросила сина, щоб той постійно молився за неї, щоб та витримала всі випробування і здоровою повернулась на батьківщину. Від того часу він щоразу при нагоді заходить до храму і молиться за свою матір, котра досі всі свої зусилля спрямовує на благо сина.
Бабуся тепер зрозуміла, чому ікона Розп’ятого Спасителя і фото матері із старенькою жінкою були поруч.
Залишається єдиним незрозумілим: чому так мало дітей і також чоловіків чи жінок не носять фото тих, котрі віддають своє життя, щоб їм краще жилось?
І чому ці “спасителі” не стали прикладом до наслідування, особами до пошанування, заслуженими на очікування?
Чому зараз говориться, що сім’ї заробітчан – це розбиті сім’ї, якщо вони їхали, щоб їх урятувати?
Питань багато, а відповідь потрібно дати на одне лиш запитання: а що ти зробиш, щоб це змінити, щоб зберегти любов між тобою і людиною, яка допомагає нести твій хрест?
Я, одна из этих ” заробітчан”. И я ” варюсь” в этой проблеме. Поэтому вижу, как материальная проблема, ставшая стимулом к выживанию, заглушает главное- любовь к близким. Любой удобный случай заработать деньги, подталкивает наших женщин на грех, на искушения. Потом приходит расплата. Как трудно отказатся от искушения! Как сладок плод греха! Как “греют” душу легкие деньги! Отказаться тяжело. Ведь сюда, в Италию, за этим приехали. А любовь, где-то там, в глубине души, теплица. Кажется, что она никуда не уйдет. Но, увы, любовь, тает, угосает, а потом, тухнет. Остается лишь зола от кострища и деньги, которые уже не имеют цены. И лишь истинная вера в Бога отрезвляет ум, возвращает любовь и возвращает нас к семье. Я сумела показать своим детям и мужу, что люблю их. Не деньгами, а любовью покоряю сердца моих детей. Много беседую с моими сыновьями , о смысле жизни, об ответственности за свои поступки, впервую очередь перед самим собой, а потом перед людьми. Молюсь за них и прошу Бога научить моих детей любить Его. Старший сын решил венчаться. И для меня это уже успех! Я поняла главное – свой крест я должна нести до конца. И как, всякий спортсмен, должен коснуться финишной ленты и не сойти с дистанции, так и я, до последнего вздоха иду и несу на плече мой крест, данный мне Богом. Сколько раз я еще упаду, не знаю. Но вставая, буду помнить всегда – хочу быть с Богом, ибо Он есть во мне, а Я есть в нем.
Так, я багато чув про таких жінок,які поїхавши на заробітки,через років 5-10 відчувають, що вони вже не дружини,не матері,а просто машини для заробляння грошей,нажаль так є. Також зі мною у (шкільному) класі навчались діти,батьки котрих були за кордоном.Вони дуже відрізнялися від інших, я не маю на увазі одягом, це само собою, я маю на увазі поведінкою і світосприйняттям. Через “легкі” для них гроші,вони з часом втратили відчуття їхньої вартості, а згодом і кількості. І можна навести багато прикладів таких,наприклад, як порвана куртка над якою він не задумуючись скаже та мама купить іншу. А ,проблема не в порваній курточці,а в тому,що навіть не задумуючись він знає,що буде нова.
Так,через тяжке матеріальне становище наші жінки їдуть за кордон але заробляючи одне,втрачаєш інше, такий закон, а от ,що із них важливіше вибирає кожний сам.