Хай Бог тебе благословить

Плащаниця – німий свідок, що промовляє

Розділ: Духовні роздуми. Написав о.Віталій ~ Травень 12, 2010. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

У місті Турині в Італії виставлено полотно Святої Плащаниці. Мільйони людей ідуть до цього храму, щоб зупинитися на кілька хвилин біля цього полотна. Люди приходять різні і поведінка різна також. Все стає зрозуміло навіть по тому як називають візит: хтось каже, що їде подивитися на плащаницю, хтось їде на поклоніння, хтось із цікавості, а хтось із обов’язку. Є ті, хто вірить у її надзвичайність, інші заперечують її автентичність. Є цікаві, котрі оглядають кожну затемнену пляму, стараючись щось знайоме побачити, інші немов байдужі до того, щоб щось побачити, бо закривають очі, натомість у них відкривається серце.
Підходять туристи фотографуються на пам’ять, щоб була згадка. Наближуються із трепетом духовні особи і вклоняються, щоб віддати належне і у своєму серці залишають на згадку незабутні пережиття.
Плащаниця – це відповідь і запитання.

Плащаниця – це проста тканина, що місить у собі велику таємницю. Науковці бажають розгадати її загадку, яка з кожним дослідженням вказує на ще одну сторону істини, і водночас залишає ще щось у тіні. Розумні люди цього світу сперечаються і доказують один одному, а віруючі – просто моляться. Віруючих переконують на основі різних досліджень у своїх теоріях і здогадах, а віруюча людина не дискутує, бо не може заперечити факт особливого пережиття присутності Бога біля цієї святині. Духовне єднання відбувається природно і воно не потребує наукових доказів.

Плащаниця – це ікона.

Для віруючих східної традиції плащаниця – це перш за все ікона. Споглядаючи на цей нерукотворний витвір, ми наближуємося до первообраза, тобто Христа. Пізнаємо ціну нашого відкуплення, величину Божої любові. Відтворюємо у своїй пам’яті слова Учителя про жертвенну Любов. Через споглядання ікони очима, відкриваються наші духовні очі. Через споглядання нашими духовними очима Бога, відкривається наша душа до Божого світла. Світло приходить і просвічує людину. Просвічена людина продовжує нести це світло. просвічений несе світло іншим. Так споглядання образу творить відбиток цього образу на житті людини. Цей образ розноситься по цілому світі. Усі різні і всі нагадують одного, котрий сказав: так пізнають, що ви мої учні.

Плащаниця – у собі поєднує смуток і радість.

На цій тканині є водночас сліди від терпіння і сліди від радості, сліди смерті і воскресіння. Цей справді був Син Божий, Він виніс на собі муки, виконуючи волю Отця. Кожна рана – це свідчення Любові. Було боляче від мук, що були і було радісно від того, що буде. Марна би була проповідь про «принесену в жертву Любов», якби Вона не воскресла.

Тіло воскреслого пройшло через тканину і залишило відбиток. Плащаниця, єдиний свідок воскресіння: німий свідок, що сам собою промовляє про найбільше таїнство – про Воскресіння Божого Сина.

Плащаниця – це особлива згадка.

Твої очі спокійно дивляться на полотно. Так вібувається зустріч із св.Плащаницею – це зустріч із Сином Чоловічим. Дивлячись ти пригадуєш Його життя і Його жертву за тебе. Він чекав на цю зустріч, щоб ще раз показати свідчення Своєї Любові до тебе.

Очі опускаються додолу. Це зустріч із самим собою, де ти задумуєшся над собою: хто ти є і куди ти йдеш? Пригадуєш своє минуле і находиш у ньому причину твого теперішнього наслідку. Мрієш …. Для сповнення мрій потрібно змін у тобі і в твоєму цілому житті. Опущені очі поступово піднімаються вгору. Знову бачать цей відбиток на Святому полотні. Він вже не чужий, не далекий, рідний і близький. Народжуються перші слова молитви … зітхання … і знову тиша. Щось стається дивне і незрозуміле, при цьому всьому є ясність. Поки Він є у твоєму житті, він є світлом і темрява тебе не поглине. Час іти далі. На твоє місце чекають інші. Його займуть тоді, коли ти відійдеш у сторону.

Ти не хочеш йти. Тобі тут добре.

Відводиш очі в сторону. Храм темний. Йде світло від Плащаниці. Знову приходять слова: поки Я є у твоєму житті, Я є світлом і темрява тебе не поглине. Саме цю ясність відчуваєш у своєму серці і вже не боїшся вернутися у темряву. Відчуваєш маленьке завдання освітлити її своїм життям.

Приходять люди і відходять. Лише Бог знає, що приносять у своєму серці до Святині Христа і що від неї виносять. Так було колись, так продовжується і по-сьогодні.

Переглядів було:2058

Ключові слова до цього допису:

коментарі 2

  1. franceska

    Як шкода, що багато людей затримуються лише на тому що зовнішнє. Дехто поконує тисячі кілометрів, щоб побачити якесь чудо, щось неймовірне, це добре… Але шкода, що забувають про те, що кожного дня, на стількох вівтарях світу Ісус знов і знов складає себе в жертву, що ця Кров, відбита на плащаниці, кожного дня проливається для спасіння світу. А ми щось шукаємо, бігаємо, а в серці залишається пустота. І щасливі ті, котрі зрозуміють, так як святий Августин, що не буде спокійне людське серце поки не спочне в Бозі.

  2. OlegS

    Думаю, що Ісус залишив нам св.Плащаницю як своєрідне п`яте св.Євангеліє. І написане воно радше для теперішніх християн, які вірять в Ісуса Христа, та для повноти своєї віри, як цей Тома, потребують Божої підтримки.

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.