Я пригадую, коли я вперше звернувся до нього на “Ти”.
Це вийшло так спонтанно, несподівано для мене і для нього. Хоча… мабуть він цього очікував, бо не здивувася, а далі продовжував мене слухати. Я, звичайно що, вибачився.. а він лише усміхнувся… і далі дивився мені щиро в очі.
Будучи на самоті, я чомусь довго роздумував про це. Хотілось зрозуміти, чому я порушив етикет і звернувся “на ТИ”.
Думаючи, зауважив, що останнім часом ми дуже зблизились. Є багато чого, що ми зробили разом. Є багато думок, які стали нашими спільними думками. І є ще багато чого в майбутньому, що об’єднає наші долі ще тісніше.
Останнім часом ми краще запізналися. І вже не було дві людини: мало відома і зовсім невідома. Була одна людина: відома, близька моїм думкам і вчинкам.
Саме тому, коли звернувся до нього “на ТИ”, то насправді звертався до свого однодумця, до своїх думок, до своїх мрій і сподівань, до свого джерела мудрості і поради, до свого пристановища ідей і творчого натхнення, до свого другого “Я”. Дивно, правда? У ньому бачив себе….
Також пригадую ще одну подію. Випадково став свідком, коли до нього звернулась якась незнайома людина теж “на Ти”. Мене це дуже вразило. Я збунтувався в середині потім зробив зауваження. Мені з великим подивом відповіли: А він хто такий? Він хіба більше Бога? Я до Бога звертаюсь на “Ти”, а він не може бути вищий він Нього. Так скептично закінчилась репліка.
Саме тоді я зрозумів:
– не буква значить, а намір, із яким сказано;
– не слово сказане, а почуття, які вкладені у це слово;
– не форма звертання, яку завчили, а очі, які дивляться на співрозмовника.
Саме у них можна побачити глибину поваги. У тоні голосу можна почути ніжні тональності щирості.
Вибачте, а Ви не дивуєтесь з того, що на Божественній Літургії ми постійно звертаємось один до одного на “Ти”?
Мені деколи дивно стає, коли мимоволі хоче вилетіти “ти” замість “Ви”, не до всіх, правда…