Ось, читаючи Євангеліє про останні дні Христа, про Його терпіння, подивляю весь хід подій. Особливо подиву гідна поведінка Христа. Він і головний герой, і він також режисер. Все йому стає підвладним. Він контролював усе, і також свою зраду.
Бути зрадником – це найганебніше що може бути у середовищі людей. Тому кожен боїться бути зарахованим до цього числа проклятих людей. Хоча дуже часто ними ми є. Будьмо правдиві і зрозуміємо, що багато чого ми переступили відносно близьких людей, друзів і Бога теж. Коли хтось сподівається на твою допомогу, хтось покладає надії на тебе і ти їх не виправдовуєш, то як це назвати? Так, це є зрада….
Ми обіцяли, ми запевняли і зарікалися, що все буде добре… а результат не завжди був очікуваний…і це як назвемо? Так, це є зрада…

Дивно, але без зрадників у цьому світі не обійтись. А ще більше можете здивуватися, що зрадників ми самі виховуємо. Кожна людина, котра нам не знайома, ніколи нас не зрадить, бо ми від неї можемо очікувати все і на неї не покладаємось. Вона для нас чужинець. А от, хто стає нашим другом і близькою людиною, той відразу стає “кандидатом” у зрадники.

Юда Іскаріотський, був довіреною людиною. Саме у нього зберігались гроші. Гроші довіряють самим чесним і вірним. А що сталось?

То чому Христос допускав до себе так близько? Чому виховував “кандидатів” у зрадники?

продовження буде…