Після святочного Богослужіння в день великого празника громада вітала свого духовного пастиря. Від імені усіх слово мала сказати парафіянка, яка відзначалась простотою свого характеру. Із глибоким спокоєм промовила: “У цей радісний день, Вас недостойний отче, хочемо привітати із ….” а далі вже не було чути лагідний і спокійний голос. Бо, почувши слова “недостойний отче”, хто почав шуміти, а хто голосно обурюватися, а хтось відібрав мікрофон. Радісне обличчя священика поступово набирало вираз глибокого подиву… У цей час хор стрімко заспівав “многая літа” і все якось згладилось.
Коли всі вийшли з храму, то ніхто не розходився. Усіх випирала цікавість дізнатися про причину такої незручної і неочікуваної ситуації. І врешті, коли на порозі церкви з’явилась жінка у супроводі священика, то всі побачили, що обоє були у веселому настрої.
Вгадуючи бажання багатьох, жінка розпочала першою: “В часі посту я чула як наш священика дуже часто згадував про себе, кажучи “недостойний слуга Божий”. Я це глибокого сприйняла і подумала, що отець хотів би, щоб його так називали. Простіть мене наївну …. ”
Інколи потрібно задуматися над тим, що ми говоримо, чи ми віримо в це?
Слід пам’ятати, що є такі, які слухаючи нас, вірять у те, що ми говоримо… щоправда потім розчаровуються, бо ставлять нас в незручне і чомусь неочікуване становище …
Що скажете, дорогі грішники?
Дякую!
Нам всем надо учиться слушать и слышать не только собеседника, докладчика, но и самих себя. Многое сказанное, как зерно, западает в душу. А зерна имеют свойство проростать. В беседе с собеседником, очень часто можно услышать “отсебячины”. Вернее некомпетентности в некоторых сферах науки, религии, или темы которые ведут не имеют в себе основного фундамента, говорим ни о чем. Зачастую это бывает от того, что нам хочется показать себя вездесущими знатоками. Поэтому, прежде чем мы начнем говорить с собеседником, надо прислушаться к нему, понять с кем мы ведем разговор. И стараться вести себя корректно. Т.е. не говорить того, в чем мы не уверенны, не приводить фактов, которых мы не знаем. Иногда полезно записать на диктофон свой разговор по телефону с другом, а потом его прослушать. Хотя бы через несколько часов или дней. Сразу станет ясно,как мы общаемся. А перед тем, как выступать перед публикой, надо готовить свое выступление в письменной форме, тогда мысли упорядочиваются. Меньше ошибок, меньше грешим.
Чудова стаття!Такі казуси багато розкривають правди про нас самих,як ми сприймаємо такі речі:обурюємось чи посміхаємось,розуміючи слабкості своі і своїх ближніх.Дякую,”недостойний отче”,що пишете з таким чудовим гумором для нас дорогих грішників!