Побожна жінка вернулась із великого святого місця. Відбула всі духовні практики. Отримала велике духовне піднесення. Коли відпочила після подорожі, то відразу взялась розглядати придбані сувеніри. Найкрасивішою річчю був годинник, зроблений у релігійному стилі. На тлі циферблату виднілась ікона цього чудотворного місця.

“Коли буду дивитися на годиник, щоб взнати годину, то буду пригадувати собі це прекрасне місце духовості!” – вона собі думала, розгортаючи цінний сувенір.
“Красота!” – підгукувала вона, тримаючи цю “годинникову ікону” і вже взялась наставляти правильну годину. Та щось не вдавалось… Годинник був несправний…

Жінка спочатку збентежилась, потім розсердилась і врешті покинула на столі “цінний сувенір”, нарікаючи на халтуру, яку прoдають.

За якусь хвилю заспокоїлась і повернулась до свого звичного життя, підспівуючи пісню про Богородицю. Мабуть вона згадала слова Учителя: Богові – Боже, а кесареві – кесареве.

Деколи відвідуємо святі місця і хочемо щось залишити собі напам’ять, забуваючи, що найціннішою пригадкою про це святе місце має бути переміна наших седець.