Хай Бог тебе благословить

Найкращий камінчик – ним не був, але ним він став

Розділ: Цікаві історії. Написав о.Віталій ~ 5 Серпня, 2011. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

На березі моря грався хлопчик. Він піднімав камінчики і кидав їх у море. Час до часу перед тим, як камінчики кинути у пінисті хвилі, він пильно розглядав їх. Деякі з них відкладав у торбинку. Як потім виявилось, він це робив, щоб показати своїй матусі.
Витягував камінчик за камінчиком і дуже дбайливо показував свої знахідки. Вкінці він витягнув останній і сказав: “Це мій улюблений камінець. Він мені найбільше сподобався. Такий зелений і  гладенький”.
Мама усміхнулась і сказала: “Він дійсно гарний, але – це не камінець. Це кусочок скла”.
“Не камінець?” – здивувався син.
Його маленькі пальчики скользили по ребрах зеленого предмету, який лагідно ласкав своєю поверхнею. “Ні! Не може бути, що це кусочок скла. Скло є гострим. Я би порізав свої пальчики, коли би доторкнувся до нього. Він гладенький, як і всі камінчики ” – далі твердив маленький хлопчик.

Тоді мама пояснила, що маленькі камінчики також колись були гострими, і коли лагідні хвилі моря їх колихали, вони терлися один до одного і так стирали свої гострі кути. Кусок гострого скла також попав між камінчики і вони також його відшліфували, стираючи гострі сторони.

Хлопчина стиснув свій камінчик і скрикнув: “Це добре, що він потрапив між ці камінчики. Він тепер не тільки красивий, але ще й гладкий. Він найкращий!”

За кілька тижнів хлопчик пішов до школи. У класі виявились різні діти: кожний із своїм характером, своїми звичками, уподобаннями.  Минув час і синок сказав, що не хоче йти до школи, бо там є бешкетні діти і між ними часто бувають непорозуміння.

Мама пішла у його кімнату і звідти щось принесла. Присіла і глянула в очі: “Синуля, пам’ятаєш про море?”
Далі показала зелений “камінець” і нагадала йому історію про те, як стираються гострі кути.
Синочок сильно обняв маму і хотів ще щось сказати, але цього разу жодного слова не було чуто. Він мовчки взяв свій наплічник, витер сльози і міцно стиснув щось в руках.

Не завжди можемо заважити те, які є гострі сторони нашого характеру. Лише, коли зустрічаємось із іншими, стає явним приховане.

Проходить час спільного життя і гострота десь зникає. Залишаємось ми, шліфовані долями інших, тих, хто був поруч нас, хто також став лагідним і залишив найкраще…

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.