У цій ситуації із помноженням хлібів нам слід пригадати, що того дня Ісус отримав звістку про смерть Івана Христителя, щоб був не тільки предтечою, але ще й його двоюрідним братом. Ісус вирішив піти на самоту, пережити в молитві хвилини скорботи і печалі. Цього не сталось, адже велика сила людей дізналась про його перебування в їхньому краю і кинулась до нього за допомогою. У цьому стані Христос показує свою велику любов і турботу за немічними людьми.
Якщо Учитель показав свою любов у такий спосіб, то його учні виявили свою турботу по-іншому: “Відпусти їх, нехай куплять собі щось їсти”. Пізніше Ісус їм пригадає таку турботу, кажучи: “бійтеся закваски фарисейської і садукейської”(Мт 16.5).
Проблема між тим, що хочу і тим, що можу існувала завжди у людей.
Ми би хотіли багато, але можливостей мати це все може бути зовсім мало. Тому часто зупиняється і, навіть, блокуємось перед різними ситуаціями життя.
Щось подібно було із апостолами, коли вони опустили руки перед людьми, які потребували елементарного для життя – їжі. Бачачи таку велику кількість людей, апостоли думали, що простіше було би їх розігнати і не утрудняти життя ні їм, ні собі.
“Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.”
Христос просить, щоб дали те, що можуть дати. Можливо цього і недостатньо, але це може бути добрим початком. На шляху віри потрібно навчитися використовувати те, що є.
Коли поглянемо у наше минуле, то побачимо, що багато наших хороших задумів і мрій не було здійснено саме через те, що ми не повірили у помноження наших можливостей. Радше схилялись до того, щоб це зробили інші, оправдовували себе тим, що наші можливості є недостатніми і ми не в силі побороти цю трудність – в результаті справа не вирішилась.
Чудо із хлібами – це чудо, ним і має залишитися
А з другої сторони чи це означало, що наша життя має бути наповнене такими чудесними подіями? Дехто би хотів, щоб подібне чудо було завжди. Мало старань, а багато результату. Сьогоднішні люди хочуть щось подібного: мало праці, а багато прибутку. Заробітчанські сім’ї і родини хваляться геройським поступком одного члена сім’ї, що прогодовує всіх. А що вони?
Задумаймося: Чи це вже буде надзвичайним випадком, коли це буде щоденністю?
Саме це може пояснити, чому деяких заробітчан спочатку зустрічали вдома із почестями героїв, а потім все звиклося і далі такого пафосу вже не було. А що сказати про людей, котрі живуть біля святих місць? Чи часом “чудодійності” їм не проїлися?
А ще: чуда, які пов’язані із матеріальним достатком легко можуть нашкодити людині.
Звичку до "легкого хліба" важко викорінити. Деякі батьки вдались до цієї спокуси і тепер дітям важко стати самостійними, бо завжди розраховують на чудо – коли тобі дається просто так. За кожним добрив вчинком має бути також глибокий зміст.
Христос чудо з хлібами повторив лише ще один раз, але згадував про нього часто.
Звичка, яку важко позбутися
Одного разу перехожий побачив жебрака, що простягнув руку. Пошукав щось у кишені і подав гріш. Так сталось наступного дня і наступного. Одного дня перехожий спішив і не подав милостині, а жебрак, сподіваючись на сьогоднішній прибуток, з розчарування крикнув щось обурливе в сторону “зрадника-подателя”.
Одного дня чоловік виглянув через вікно і буркнув у сторону неба, мовляв так гарно було вчора, а сьогодні погана погода.