Хай Бог тебе благословить

Досвід молитви – це досвід нашої віри в Бога, Небесного Батька

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ Жовтень 9, 2011. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Наша молитва – це вияв нашої віри. Кожна молитва – це звернення до нашого Бога. Воно буває різним: хто просить допомоги, хто просить прощення, а хто з вдячністю восхваляє Його.
Ми віримо в Бога і звертаємось до Нього.
Бо в іншому випадку: чого тоді звертатися до Того, в кого ми не віримо? А якщо звертаємося, тоді довіряємо, віримо в те, що наше звернення буде почуте і також буде відповідь.
Зауважмо, що в нашому щоденному житті ми своїми проханнями підтверджуємо цю просту істину: зверненням до іншого показуємо свою віру в його допомогу. Бо якщо би не вірили, то би не звернулись. Навіщо ж тратити час надаремно? Пригадаймо: скільки скільки звернень назбирується за день? І все це вияв нашої віри і довіри до інших.

Чи кожного разу після нашого звернення інші відгукнулись нам на допомогу?
Можемо сказати із досвіду, що ні. Часто люди не мали можливості нам допомогти, а дехто просто нам не повірив, що саме так нам може допомогти. Та все ж у більшості випадків ми отримували допомогу і цим самим скріплювали віру, що вартує звертатися до інших.
Досвід віри нам допомагає вірити
Кожного разу, коли було почуто наше звернення і ми отримували допомогу чи інше, цим самим ми здобували добрий досвід нашої віри. Нам тоді хотілось далі продовжувати вірити і далі звертатися до інших.
Є між нами такі, які мають поганий минулий досвід. Їх легко впізнати – вони живуть у розпачі та безнадії. Нікому і у ні що не вірять. Їм важко звернутися до інших про допомогу, відкрити свою душу, вийти із свого закритого світу ілюзій.

Жінка великої віри, із великим досвідом віри
У сьогоднішньому уривку Євангелії (Матея 15:21-28) ми зустрічаємо жінку, яка по-особливому отримала допомогу від Христа. Ми зауважимо, що жінка пропри всі перешкоди далі зверталася до Спасителя, не втрачаючи надії на Його милосердя: “Змилуйся наді мною”. Цим самим показувала свою віру, яку можемо охарактеризувати таки словами: тверда, постійна, витривала і також покірна. Саме тому Ісус, бачачи її благання, зауважив її велику віру.
Часто віру плутають із самовпевненістю чи вимаганням.
Це не теж саме. Віра це не є магія, сила впливу на інших, навіювання чи щось подібного. Віра – це зречення себе і довіра іншому.
Що би було, якби жінка виявила свою самовпевненість, або продовжувала із претензіями ставитися до Цілителя з Назарету, вказуючи на справедливість чи інше?
Мабуть, тоді би викликала незадоволення і почався би конфлікт, та й нічого би доброго не отримала…. Ця жінка, на щастя дочки, не була скандальною і впертою в наглості.
Покірне благання про помилування спонукало до того, щоб Господь переступив свої обмеження (адже усім і відразу допомогти не міг, але встановив правило, кому допомагати першому).
Дочка отримала допомогу за вірою матері. Наші матері також моляться із заступаються за своїх дітей, от чи є цей же самий результат?
Виховуймо нашу віру!
Існує в наших культурах вислів, що до Бога звертаємося тільки тоді, коли приходить якась біда. Це і свідчить, що ми маємо мало досвіду молитви, а отже і досвіду віри. Мало просимо і мало отримуємо, і якщо вже просимо, то хочемо, щоб було все і відразу. Коли не отримуємо відразу і все, то зневірюємось і починається розпач. Віру потрібно виховувати щоденною молитвою, зверненням до Бога, зустріччю із Ним. Із кожним кроком в духовне життя, будемо ближче до Бога і віра в Нього буде зростати та бути постійною.
Хіба Бог є на кілька хвилин і тільки якихось справах?
Бог є наш Батько! Як кожному батькові хочеться допомогти дитині, так і Бог готовий допомогти нам у кожній справі та хвилині. От, чи ми цього хочемо? Якщо так, тоді наші звернення до Нього мають бути частими і постійними, тоді стануть витривалими і з великою довірою.
І почуємо слова : іди, віра твоя спасла тебе. Нехай буде, як бажаєш. Почуємо не раз!

 

Маленький хлопчик простив і отримав, але не відразу

Синочок голосно заплакав і простягнув свої ручки  в напрямку столу. Батько поглянув на стіл із зрозумів, що дитина просить ножа. У відповідь він лише усміхнувся і нічого не зробив. За якийсь час синочок знову похнинькав, щоб йому дали те, що привабило своєю красою червоної ручки та блиском металу. Батько зрозумів, що йому так кортіло побавитися із блискучим предметом, але розумів також, що це неможливо. Бодай не тепер. Сказав лагідним голосом: “ще не можна!” Дав йому інший предмет … але син відкинув іграшку і знову крикливо, наполегливо просив саме то блискуче і привабливе.
Тоді міцні руки батька підхопили улюбленого сина, тісно обняли і вони пішли у другу кімнату. Ще було чути якийсь час дитячий плач, у якому було незадоволення, обурення і не розуміння: Чому мені не даєш про що я тебе так прошу?
Пройшли роки і старенький чоловік сидів на кухні. Син готував обід. Молодий повар хотів показати батькові те, що навчився закордоном. “Мені потрібно ніж” – сказав молодечий голос. Батько встав, підійшов до шухляди і витягнув блискучий ніж із червоною ручкою.  На якусь мить він задумався і пригадав таке ж саме прохання, але багато років тому. Подав синові те, що просив, і сів за стіл. Поглянув на сина і сказав: Прохання виконано … тепер можна …

Переглядів було:1489

Ключові слова до цього допису: , , ,

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.