Прогулюючись берегом портового міста, я запримітив в далині мигаюче світло.
– Це маяк.
Зауваживши мій допитливий погляд, промовив мій старший друг.
– Маяк? У сьогоднішній час? Коли вся технологія настільки розвинута, що кожний сантиметр проглядається і все всім стає відомо, невиходячи із кабіни корабля, ще існують маяки?
– Так. Він вже став частково історичною пам’яткою, музеєм, але далі продовжує дарувати своє світло, яке видно аж на 25 миль. Найцікавіше те, що місцеві жителі захотіли його увіковічнити і вмістили його у герб цього міста. Кожен хто тепер дивиться на герб міста, водночас згадує всю історію цього порту. Адже саме цей маяк показував дорогу всім до міста, яке давало притулок як своїм, так і чужим, та й не одному врятувало життя. А техніка у житті полегшує багато, але не дає гарантії, що буде постійно надійною. Що перевірене століттями, те надійніше, хоч і не таке вже зручне….

Наступної неділі я прийшов, як звичайно, до свого храму. Ще з дверей (з “Притвору”) запримітив вдалині світло лампадки. Тепер усвідомив, чому лападка світила в день.
Вона привертала увагу і вказувала на місце, де є безпечно і де завжди тебе чекають. Я підійшов до цього місця, там була ікона. Підвів свої очі вгору і тихо прошепотів: “Радуйся, тиха пристане і скитальців прибіжище!” У цей момент вогник на ламадці сколихнувся, мабуть на знак підтвердження….