Дорогі браття і сестри у Христі, другим кроком до приготування до Посту, до особливого часу очищення, покаяння і духовного зросту, є історія про митаря і фарисея.

Шлях покаяння тому і називається шляхом, бо має початок, продовження і завершення. Тому потрібно найперше почати цей шлях, вступити на дорогу Спасіння. Далі цей шлях потрібно продовжити. Кожного року маємо глибше і глибше застановитися над нашим духовним і моральним життям.

Попередня історія про митаря-грішника ознайомила нас із особою митаря, вказуючи, що це були люди без пошани серед власного народу, їх уважали публічними грішниками, вони були осуджені людьми і багато з них були переконані, що вони забуті і відкинені самим Богом.

Молитва – це частина нашого духовного життя

Молитва є спільною і приватною. Спільна твориться у середовищі людей і часто вона є на основі загальноприйнятих текстів: Отче наш, Літургія, Акафіст. Всі разом вимовляємо однакові слова, щоб зберегти єдність цілої церкви у молитовному єднанні перед Богом.

Приватна молитва є нашою приватною розмовою із Богом. Саме на цій таємній зустрічі ми виявляємо все, що маємо на серці і те, що наповнює наше життя.

Спільна молитва є явною, бо чути слова молитви, видно поведінку, а от приватна молитва часто залишається таємницею для ока і вуха людей.
Бог знає як одну, так іншу молитву. Адже Бог бачить не тільки зовнішньо, Він чує молитву від самого серця людини. Щоб молитва була щирою, слова на устах мають бути тісно зв’язані із словами у серці, тобто із нашими думками, почуттями і стремліннями.
Якщо слова шепочуть одне, а серце інше, то що саме має слухати Бог?
Найперше Бог чує нашу душу, яка і керує нашим тілом. Із повноти серця уста промовляють.

Тому не вартує звертати занадто велику увагу на нашу зовнішню поставу на молитві, хоча і вона важлива. Найперше слід починати нашу молитву із середини. Щоб моління було внутрішнім, сердечним, мисленим, а тіло вже само підкориться словам і характеру вознесення душі до Бога.

Окрім щирості має бути ще й правильність у молитві

Молитва – це ще й засіб до спасіння. Адже у цьому духовному єднанні із нашим Спасителем ми віднаходимо захист від зла і схиляємо себе до добра.

Молитва фарисея, як виявилось, не принесла йому спасіння. Із тексту молитви дізнаємось, що чоловік просто не потребував його, адже, вихваляючи себе перед Богом, вказав, що це не Божа заслуга, що він добрий, а заслуга його самого. Бог для нього не був Спасителем, лише суддею чи бухгалтером, який має лише слідкувати за поведінкою людей і потверджувати добру поведінку.

Пам’ятаймо: Бог найперше дивиться у серце людини! І хоч зовнішньо будеш найдобріший перед усіма людьми, а в Божих очах, як показує ця притча, можеш бути великим грішником.

Запитаймо тепер самі себе:

не "скільки я молитов відчитую?", а – "як я спілкуюся із Небесним Отцем?"

не "Скільки я ходжу до церкви?", а – "як я навідуюсь до Бога".

Відповідь даймо не устами, а серцем. Бог і так почує!