Дорогі браття і сестри у воскреслому Христі, в євангелькому уривку про “Зустріч Христа і Самарянки” ми можемо продовжити наші роздуми про ціль приходу Месії до людства.
Ця історія торкає не одне делікатне питання, найперше: до кого прийшов Спаситель? Чи лише до вибраного народу на знак честі і возвеличення якоїсь нації чи до всіх, щоб зарахувати до Божого народу кожну віруючу людину незалежно від її минулого?
Дуже часто віруючі люди, утверджуючись у своїй правоті,  нехтують іншими і прирікають їх на загибель, позбавляючи надії на спасіння. Так було між тими двома народами(юдеями і самарянами), що ворогували між собою через різне розуміння релігійних постулатів. Кожний твердив своє і відкидав не тільки думку іншого, але взагалі уникив будь-якого контакту із ним. Навіть води не можна було просити. Страшно подумати, що в ім’я релігії такі прості необхідні для життя умови були не доступні. Чи це було угодно Богові? Задумаймось чи таке не повторюється  сьогодні, також і між християнами?
Христос прийшов до всіх
Спаситель шукає навіть тих, хто уникає зустріч із іншими.
Ця жінка Самарянка нехотіла бачити когось, тому й вибрала час пекучого сонця, щоб терпіти невигоду фізичну, але не наразити себе на розмови тих, хто міг би її осудити за неморальне життя. Позашлюбні й таємні відносини знищили добру славу про неї і знищили також довіру до чоловіків. Така холодна і зверхня поведінка відносно Ісуса тепер розуміється краще. Із діалогу бачимо як насміхання і агресивність поступово переходять у цікавість і повагу. Так загоювалась рана душі знищеної жінки. Останній крок до серця її через правдиву відповідь на її життя  викликає глибоку довіру до Спасителя. Як бачимо Христос не дивиться на минуле особи, на її лякливу поведінку – любить її такою, як вона є. Ця любов перемінює її і жінка вже не має страху, упередженості. Немає чого приховувати і від чого втікати. Життя стає дуже простим.
Щось подібного переживаємо ми на духовній розмові із духовним наставником. На такій простій зустрічі також відбувається зміна нашого життя, адже життя стає наповнене Божою присутністю і цій ясності почуваєш себе вільно!
Вона зустріла Його, Месію
Згідно вірування самарян месія мав би прийти з гори Гаризим і тому всі, молячись в сторону гори, очікували прихід Христа. Цей прихід стався. Тихо, спокійно і природно.
Першою, хто зустрів – це була обеславлена і відкинута грішниця. І сталось це серед будденої праці у звичайному дні, у звичайній розмові, яка зав’язалась через людську потребу. Яка простота Божого приходу!?
Воістину “блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”.
Чистота наших сердець повертається нам в простоті. Тоді, коли не потрібно нічого приховувати і ускладнювати, лише довіряти і жити в повній свободі та повноті життя.
Можемо подивляти як ця грішниця відразу стала великою проповідницею, що засвідчила свою любов мученицькою смертю. Христос їй дарував духовне життя, цінуючи його, вона віддала фізичне життя, щоб не втратити те, що не відійметься від неї.
2 квітня (20 березня — за старим стилем) Церква святкує пам’ять святої мучениці  Фотини (з грец. Світлана), самарянки – це та сама дружина-самарянка,  як каже нам передання, з якою розмовляв Господь біля колодязя Якова (Ів. 4, 5-42). Стала великою проповідницею Христа Спасителя. Її місія і проповідь була почута і в Римі. Постраждала за Христа при імператорі Нероні в Римі, в 66 р. Зазнавши багато мук і витерпівши здирання шкіри, св.мучениця Фотина була кинута в колодязь, де і померла. Разом з нею постраждали за Христа обидва її сина, сестри.

Ін. 4, 5-42