Коли твій друг тобі відкриває свою душу і виявляє свій внутрішній стан – це підкреслює велику довіру. У таких ситуаціях ми стараємось бути обережними, щоб часом ця крихітна нитка довіри не обірвалась і щоб з нею часом не знищився зв’язок довіри. А що робити, коли така щира розмова називається осудом чи наговорюванням на іншу особу: знану чи не знану тобі? Колись то має прийти цьому кінець.
Я довго терпів і часто вислуховував плітки, наговорювання і в якійсь мірі було цікаво, бо дізнавався таємниці і приховані факти з життя людей.
Не пам’ятаю точно коли, але мені чомусь стало дуже неприємно вислуховувати всі непотрібні балакання і потім довго мучитися своїми роздумами, далеко не духовними. І при наступній розмові із другом я дав зрозуміти, що мені це не цікаво і відверто заявив: “Не подобається мені ця розмова”. Я подивився в очі друга і очікував відповіді. Він був дещо збентежений від зненацького протесту. Тоді паузу перервав я:” Вибач, але мені дійсно прикро, що ми розмовляємо про те, що може зруйнувати наші добрі відносини. Бо, коли ти зі мною говориш погано про інших людей із таким завз’яттям, то чи можу я сумніватися в тому, що те ж саме не зробиш із іншими, але обговорюючи вже того разу мене? Хоч кажуть: “про друзів поганого не говорять”, але ж все може статись.”
Мовчання з його сторони продовжувалось і я теж мовчав. Так ми пройшли довший час у тиші.
Тепер паузу перервав він:
Дійсно, … якщо не займатися осудом інших людей, то у мене навіть немає тем до розмови. От як вкорінилась ця звичка, яка витіснила інші прекрасні звички. А ще, ти правду сказав. Хто осуджує одного перед іншим, то той інший теж буде осуджений у свій час. Зло потягає зло. Спасибі, що зберіг нашу дружбу. Чесно кажучи, я підозрював, що тобі не подобається обговорювати інших, тому мав тверде переконання в тому, що ти і мене ніколи не осудиш.
Коли я прийшов до мудреця і розказав йому цю історію, то він нічого не відповів. Я знав, що він ніколи не говорить про інших, якщо вони не присутні. Але мені дуже хотілось поділитись із радістю, що я ставав подібним до свого учителя.
Коли ми прощались він, як завжди усміхнувся і промовив: Як добре, що твоє серце більше полюбило світлість ніж темряву?
Так, справді,отче Віталію, треба берегти своє серце від осуду… А може, не осудивши людину, треба помолитися за неї перед Богом? Ти помолишся за інших, інші за тебе… Яка тиша буде серед людей, тільки багато молитов будуть здійматися в небо, одна перед іншою… “Отче Небесний, допоможи будь ласка моєму братові виправитися… Прошу Тебе Боже за сестру свою, допоможи їй…” Так справді відбудеться любов між людьми за заповіддю Іісусовою — возлюби ближнього свого.
“… якщо не займатися осудом інших людей, то у мене навіть немає теми до розмови” – супер сказано!
По великому рахунку у нас на роботі це ~ 90% від усіх розмов.
Постійно тримаю перед своїми очима слова Псалма 140 “Постав, Господи, моїм устам сторожу; до дверей губ моїх – варту! Не дай схилитися серцеві моєму до чогось злого.”
Сьогодні читаючи Святе Письмо натрапив на цитату, яка має відношення до цієї статті. Не можу стриматися, щоб не надрукувати її. Вона справила на мене враження своєю простотою і вичерпністю. Ось вона:
“Відповідай ближньому, коли відаєш, коли ж ні – поклади долоню на уста собі.
І слава і не слава – в розмові; язик людини – її погибель.
Не допусти щоб тебе називали підшептувачем, і язиком своїм не наклеплюй, бо на злодія сором спадає, і на двоязичного – осуд тяжкий.
Ні в великім, ні в малім не провинюйся, і не ставай з друга ворогом.” (Сираха 5, 12-15)
Ви знаєте, скільки б не читав Св. Письмо кожен раз знаходжу щось для себе нове, і не перестаю дивуватися…
У нас на роботі також 90% розмов – це осуд колег. Я спочатку довго цьому опиралася, але непомітно для себе і сама втягнулася в цю недобру справу. Співробітники так один одного обмовляли, що дійшло до того, що вже не могли справляти Новий Рік за одним столом – було стидно і незручно дивитися один одному в очі. Але пройшли свята, все потроху забулося і сьогодні ми вперше за який час сиділи за скромним столом і весело щебетали святкуючи ювілей колеги. Осуд – це страшне зло, яке отруює душу людини і коли ти потрапляєш в тенета цього гріха дуже важко його позбутись. Тому треба старатись цього уникати і саме головне – допомагати в цьому ближнім
« … якщо не займатися осудом інших людей, то у мене навіть немає тем до розмови.» – ця фраза на 100 % відображає реальність сьогодення.
Як не прикро це визнавати, але на роботі, та і в колі друзів, загалом тим тільки і займаємось, що обговоренням та осудом інших, і хочеш того чи ні, стаєш співучасником цих розмов. При цьому прекрасно розумію, що вийшовши за двері, почнуть осуджувати мене. Коли намагаюсь не брати участі у таких розмовах, тоді не розуміють чому мовчу. В таких випадках собі нагадую фразу «не суди, то не судимим будеш».
Хто захоплюється злим, сам стає злим. Св.Марк Єреміт застерігає:”Уникайте слухати про підлість інших людей, бо ви самі просочуєтесь духом цих підлостей”