Дорогі браття і сестри у Христі, у притчі “Про таланти” ми знову згадуємо про важливість помножувати те добро, що було нам дано. Закопувати в землю і зберігати його просто так – засуджується.
У цій же притчі згадуються гроші. Нам добре відомо, що Бог не витворив гроші, це вже наш здобуток,
Бог закликав нас до своєрідного взаємного бартеру, щоб ми служили один одному за своїми здібностями та спроможностями. Кожен  у цьому світі потрібний не тільки своєю присутністю, але ще є корисним своїми дарами на добро усіх.
Раніше, коли не було грошей, люди мали працювати все життя і бути потрібними у задля своїх сил і можливостей. Коли прийшли гроші, потреба у праці вже відійшла на другий план, адже вже не обов’язково було працювати, щоб жити. Потрібно було здобути у різний спосіб гроші і тоді забезпечити собі безпечну від проблем долю. Так прийшла думка про накопичення задля забезпечення свого майбутнього. Думка справедлива, адже по-різному буває: вродить – не вродить, а жити потрібно.
Та як кажуть: “у палиці два кінці”. Так сталось із людьми, що накопичення задля життя, стало накопиченням задля багатства. А багатство для багатьох стало звільненням від праці.
Апостол Павло закликає: “хто не трудиться, хай і не їсть!”
Працювати – це заповідь Божа, яка була дана ще на початках, щоб спокутувати адамову провину. А покута – це дар Божий, це лік духовний, що повертає нам втрачене. Отож праця – це є лік для нас і велика користь для інших. І якщо ми лінимось, то робимо шкоду собі, віхиляючись від спасіння та іншим, бо не отримують підтримки від нас.
Але якщо є гроші, то хіба необхідно працювати?
У теперішньому суспільстві панує думка: як є гроші, то буде все – і стіл, і до столу! Так гроші для багатьох перемінились із “середника” у ціль життя. Мати, щоб утримати і втішатися від думки, що ти маєш багатство.
Побутує термін: живі гроші і мертві. Живі гроші – це ті, що приносять тобі прибуток, а мертві – ті, що просто лежать схованими.
Які з них хочемо мати ми? Адже мертві будуть в руках і так буде певність, що ти їх маєш. Живі гроші потрібно вкласти в справу, а це вже ризик: можеш помножити прибуток, а можеш втратити. Приходить страх, а за ним бездіяльність. В результаті нічого.
У притчі не заохочується нас до грошей, але до діяльності. Третій слуга, хоч не розтратив майно, але й не орудував ним. І користі від цього не було нікому. Звичайно, що йому не довірять наступного разу нічого, навіть відберуть, щоб “не лежало непотрібним”, а дадуть тому, кому буде потрібним.
Задумуєшся після такої притчі над нашим життям і запитуєшся: “А скільки є таких заздрісних “постійно бідних”, яким все не так і які ніколи не мають, які постійно нарікають, що навіть Бог їх забув, бо не дає їм те, що мають інші?” Потрібно завдяки притчі усвідомити, що Бог дає поступово, і якщо ти не орудував одним талантом, то на основі чого Він тобі відразу дасть цілих 10? А такі “постійно бідні” у житті можуть пізнати, що багато чого в минулому мали невикористаного, багато чого не зуміли помножити, а може просто не хотіли, находячи різні оправдання. Оправдання найшли, а життя від цього не змінилось. Тоді чого нарікати? Хіба на себе..
Від матеріального до духовного
Даруйте, що такий вступ є у цій темі, яку порушив Ісус мабуть перед заробітчанами, бізнесменами того часу. Адже “талант” – це була грошова одиниця того часу, бо один талант важив 34 кг чистого золота. Тільки уявити, що володар дав 34 кг чистого золота….? Це справжній стартовий капітал!
Така лекція про гроші, про працю, про вкладення служить, щоб дати зрозуміти нам нашу поведінку у Божому Царстві, але вже під словом “талант” потрібно підставити слово “благодать”. Все те, що даровано нам Богом у цьому житті без нашої заслуги. Ми для життя отримали багато, адже прийшли у цей світ нагими. Що ми робимо із благодаттю, що дарується нам від самого св.Хрищення?
Чи часом вона не є для нас, як і гроші: мертвою, тобто бездієвою?
Дай Боже, щоб була живою – діяльною! Яка помножується і дає прибуток!
Лінивість засуджується, бо лінивість є безплідна, у ній немає життя. Це можуть підтвердити ті, що вже довший час відчувають внутрішню посуху.
Щонеділі багато з нас відвідують храм, часто молимось, отримуємо вісточки радості і т.д. А що дійсно далі є з нами? Помножуємо чи закопуємо таланти у глибині нашої душі? Часом не стаємо подібні до людини, яка почувши смішну історію, нікому не розказує, а сама собі пригадує її і сміється для себе?
Що є з нами, коли ми прочитали ці “духовні роздуми”, які для нас даровані просто так… Ми їх перекажемо іншим? ПОМНОЖИМО?…. чи…. ?
Задумаймося вже тепер про нашу дієвість, не відкладаючи у сховок:
Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.
Щоб до нас не було сказані слова: “А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів!“