[1]
Дорогі браття і сестри у Христі, у цю неділю ми, слухаючи розповідь про вдову і про воскресення її сина, стаємо свідками ВЕЛИКОЇ Божої любові, яку відчули на люди на собі в часі їхньої зустрічі із Спасителем.
Зворушлива картина: Господь дивиться на матір, розуміє її трагедію як жінки вдови, як матері, що втратила тепер ще й свого сина. Ісус співпереживає і жалує. Можемо на віддалі віків відчути як Господь сокрушився від такої сумної похоронної процесії, більше того Він відчув більше, крім смерті сина і чоловіка, Христос бачив ще й духовну смерть жінки.
Не плач
Сказати “не плач” – велика відповідальність. Адже плач у більшості випадків має у собі, як свідчать психологи, лікувальні властивості. Якщо забрати плач у нас, тоді наш внутрішній емоційний стан не буде мати можливості вийти назовні і це буде велике помішання. Тому плакати потрібно не тільки, бо нам стане легше, але найперше, що ми буде в гармонії із самими собою. В плачі єднається душа і тіло в єдиному пережитті. Щоправда є і фальшивий плач, але для віруючих людей це не природно і є гріхом лицемірства.
Господь відчув цей природній плач і заспокоює її, просячи не плакати. Адже він добре знав, що буде далі: повернення життя її сина. Так і сталось. Плач перемінився на радість. Господь дотримався відповідальності за свої слова.
Коли говорить Господь, потрібно вірити Йому
Матері повірити, щоб не плакати – це була велика трудність. А що їй залишалось робити? Так часто кажуть, люди в безнадії: “Що мені залишається, ще робити?” Для нас, віруючих, християн – є завжди щось більше – Ми можемо ВІРИТИ і надіятися на майбутнє!
Прийде той час, коли ми всі тут на землі переживемо на собі те, що пережила ця матір, ця вдова, ця самотня жінка. Адже Господь наш є Господь життя! Він і поверне нам життя, яке втратили на цій землі. Більше того Він нам подарує Вічне життя! Де не буде ні смутку, ні печалі!
За свого земського життя Бог неодноразово показав свою могутню силу над смертю і це було лише предвіщенням того, що буде у майбутньому.
Усе, що робимо – робимо задля Любові!
Повернення життя синові вдови – це був вияв любові не тільки до одного юнака десь у Палестині, це був вияв любові до всіх, хто зустрічає Христа і виливає свій біль Йому.
З історії бачимо, що не обов’язково просити, але обов’язково бути щирим перед Богом. Бог сокрушиться над нами і поверне нам радість у найкращий для нас спосіб.
Дорогий брате і сестро через цю історію відчуймо, що Бог був і є завжди близько нас, як і тоді до матері, так і тепер до нас каже: “Не плач, бо можу перемінити смуток на радість!” Бог близько до кожного з нас, особливо у час нашого смутку!