[1]
Дорогі браття і сестри у Христі, дорогі Богомведені і людьми скеровані вірні, сьогодні звершуємо величний празник Введення в храм дівчинки Марії, що з часом отримає найвеличніший титул – Богородиця. Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм, тої яка стане храмом для Святого духа і в лоні якої Слово станеться тілом.
Основою цього празника, як і празника Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея “Про Різдво Пречистої Діви Марії”. Звідси довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що, як Бог дасть їм дитину, то віддадуть її на службу Йому при храмі, що був в Єрусалимі. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то глибоко віруючі батьки сповнили свою обіцянку і привели її до храму, передавши її в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Батько Марії був священиком і тому достойно було, щоб дитина виховувалась при храмі. Пам’ятаймо, що Йоаким і Анна народили її вже у зрілому віці і це була ще одна причина чому віддали її до храму. З 3 до 14 років дівчата служили при храмі молитвою, практичною допомогою, а в замін отримували духовне виховання. Так при храмі Пречиста Діва Марія, як говорить передання і звичаї того часу, перебувала до звершення її потім відбулося заручення із Йосифом.
“з ким поведешся, того наберешся”
Введення Марії дo храму – це пригадка для кожного з нас простої народної приказки “з ким поведешся, того наберешся” і також притчі Христа “Про дім збудований на доброму фундаменті”. Це свято нагадує про важливість нашого духовного виховання і про правдиву школу для дітей й молоді – про св. Церкву.
Марія в духовній школі при Божому храмі отримала все, що стало їй у пригоді на дорозі свого нелегкого життя.
Сказати прості слова “Ось, я слугиня Господня, нехай мені станеться за твоїм словом” не було так легко, бо це означало повторювати їх ціле життя. Простій пересічній дівчині це було не під силу, потрібно було мати відповідне приготування.
У храмі ми вчимося Божої науки, тобто отримуємо знання “про Бога” і в церковній спільноті ми пізнаємо “самого Бога”. Вчимося розпізнати Його Святу Волю і Її виконати. Можна сказати, що храм і церковна спільнота – це фундамент, на якому маємо будувати нерукотворний храм нашої духовості.
Хоча сьогодні є багато закликів до “само”: самовиховання, самонавчання, самоосвіта і т.д. У духовному житті це не буде дуже схвально, бо “самовіри” не існує. Школі віри ми передаємо знання і саму віру, досвід інших стає і нашими досвідом, віра інших стає нашою вірою.
Кожен з нас прийшов до храму і до спільноти у різному віці та із різних причин: хто хотів молитися, хто шукав спільноту людей, хто підтримки, хто щось інше … Чи залишився у ньому, щоб задовольнивши свої потреби, почати служити Богові, як в подяку за отримані ласки?
Марія прийшла у Божий храм і залишилась у ньому жити. Життя храму стало її життям. Бог благословив її і вона стала Матір’ю нашого Месії – Христа. Це означає, що її серце було добре приготовлене прийняти таку місію – дарувати живого Бога людям.
Дорогі в вірні Богові, нам, що прийшли до храму і залишились у ньому, Бог дає нам можливість, щоб ми змінили наше життя і щоб ми допомогли змінитися ближнім.
Хай у цей сьогоднішній день Бог благословить кожного, хто привів, вказав нам шлях до храму.
Хай Бог пом’яне кожного, хто підтримав храм своїми жертвами духовними і матеріальними.
Хай Пречиста Дівиця Марія вкаже дорогу іншим, хто в пошуках “води живої, від якої не буде мати спраги повіки”!
У цей день завітаймо до нашого храму, чи храму, що трапиться по дорозі і складімо молитву благодарення Богові за духовне виховання і за тих, людей через який це виховання зійшло і на нас! Спаси Боже за молитвами Пречистої Діви з Назарету!