Дехто каже:  «Головне мати Бога в серці, вірити в душі». І правильно каже! Без віри в Бога важко жити,  ба, навіть неможливо. І Бог має бути в душі завжди. Цим думкам не заперечиш. Проте є відчуття, що щось не до кінця сказано.
Жити самому є можливо, основне їсти і хотіти жити – і все?
Історія не раз нам показувала приклади людей, котрі були змушені жити окремо від всіх. Ці приклади нам показують, яке було у них велике бажання віднайти іншу людину. Не даремно найбільшим покарання для людини є відлучення від усіх – тюрма.Звичайно, ми часто нарікаємо на спільне життя, але поряд із цим розуміємо, що жити окремо від усіх це просто самознищення.
Саме тому для нас, людей, жити серед інших – це просто необхідність. Хто себе ізолює, той відчуває полегшення на початках, але з часом розуміє, як багато він втратив.
Молитись самому легше, але ризиковано …
У кожного є свій характер і свої уподобання. Це робить нас особливими, але це дуже часто стає причиною непорозумінь. Найгірше тоді, коли кожен свої переконання вважає найправильнішими. Така гордість відштовхує людей, віддаляє одного від іншого. Гордий часто може сказати, що мені легше молитись самому, бо буде саме так, як я цього хочу і ніхто не буде мені заважати. Подібне переконання виникає щодо віри. Вірю так як я вважаю і ніхто не має права мені накидати своїх думок. Ось так людина поступово стає центром всього. Іншими словами сказати – стає замкнутою в собі і своїх переконаннях та потребах.
Біда в тому, що з часом вона зазнає розчарування. І цей розпач походить від простого: життя набридає. Не секрет, що життя прекрасне тим, що воно різнобарвне. А цю різнобарвність можна знайти тільки в інших. Для цього потрібно вийти із свого замкнутого кола гордості і піти на зустріч іншому.
А ще одне, ті, що оминають церковну спільноту, мають дивні релігійні переконання, які знаходяться між двома крайнощами – фанатизмом і поверховістю. Недивно, що монахи (означає «один») живуть у спільноті, тобто їдять, моляться разом.
Приклад Христа, Богородиці та святих
Тим, що постійно шукають причини не ходити до храму хочеться лише пригадати, що Марія сьогоднішнім святом нам чітко показує приклад. Прийшла до храму, щоб навчитись і виховатись там. ЇЇ батьки знали, що кращої школи виховання не знайдуть.
У свою чергу, Марія привела Ісуса у храм. І Євангеліє свідчить, що наш Учитель постійно відвідував синагогу і храм Єрусалиму. І він, у свою чергу, цінував життя в спільноті: 12 апостолів, яких постійно спроваджував кудись удвох.

Спасибі
Сьогодні, у цей пам’ятний день, хочу подякувати всім, котрі живуть у церковній спільноті і творять цю прекрасну різнобарвність за задумом Бога. Спасибі тим, котрі показують іншим шлях до храму, щоб і вони прикрасили нашу громаду талантами Божими і спільною молитвою.
Так і є, чим нас більше тим, сильніше наша молитва.
Бо де двоє чи троє зібрані в ім’я Ісуса, там і він серед них, і молитва їхня буде вислухана, і буде дано їм за проханням їхнім. (Мт 18, 20)