Їду у поїзді, дивлюся у вікно і думаю про одну людину, а радше згадую нашу останню розмову… Мої глибокі роздуми перериває хтось дуже необережний, бо сідаючи напроти мене, зачіпив мої ноги. Коли я повернув голову у його бік, щоб виявити своє незадоволення, я ще більше здивувався і скрикнув: “Ну, це ж чудо!” Передімною вже зручно вмостився той самий чоловік, про якого я думав.
Звичайно виникло здивування від мого вигуку: “Чому чудо?”
Я йому з радістю розповів про що я думав за мить до його приходу.
Далі між нами розпочалась розмова, але цього разу темою було: чудо. Серед багатьох сказаних слів пролунав один висновок. Саме він залишився у моєму серці надовго.
“Чудо є чудом лише кілька днів, мабуть не більше восьми….”
це означає, що ми вважаємо за чудо якесь явище, до того часу, поки до нього не звикнемо. Коли вже стало звичним, то і містичність чуда поступово згасає. Поволі ми звикаємо і вже кажемо, що так має бути. Чудо стає звичним явищем.
Вам колись забракло повітря? Може коли топились, чи просто були у закритому приміщенні? Пригадайте той момент, коли ви вдихнули свіже повітря і дійсно відчули чудесну силу життя. Це ж саме повітря ми вдихаємо кожного разу. Навіть зараз. Хіба це не чудо?
Ох, як це прекрасно зауважити чудесні моменти у нашому щоденному житті!
Вірю, що тоді життя стане чудесним або пречудним, як дехто з моїх друзів любить говорити.
Хай кожна зустріч із другом, буде чудесною зустріччю!
Хай кожний подих, буде чудесним подихом.
Хай кожна капля води, буде чудесним вгамуванням спраги.
І хай чудо життя триває доти, доки ми живемо! Амінь!
Якщо тобі вдалось прочитати ці рядки, Якщо ти щойно вдихнув повітря,
Ти став свідком чуда! Чи не так?