Прийшов великий піст. Пора нашої стриманості від їжі, від утіх, від забав, від всього іншого, що ми називаємо світовим…. І це все? Це є церковний піст? Хм…
Багато постів вже за плечима у нас.. ну і що? Просто задумуєшся на цією духовною історією і виникають дивні запитання: що з тих постів вийшло? Який результат? Або ж краще запитати: кому з цього була користь? Нам? І яка ж? Духовна чи тілесна?

Часті відповіді, що нав’язують нам у пресі і самі часто говоримо: очистити організм, відбути сповідь і очистити душу, підтягнути фізичну форму, показати свою силу волю  перед поганими звичками і т.д. Ніби все правильно, а лише одне турбує сумління: цього дійсно хоче Бог від нас?

Кажучи про це, потрібно відверто і сміливо визнати, що тепер з’явилось набагато більше кваліфікованих працівників і центрів, де професійно допоможуть тим, що хочуть покращити свій тілесний стан. А Церква ніколи не була створена для матеріальної цілі, хоч у всі віки її зводили на цю дорогу. Церква – це місце, де люди можуть пережити Божу присутність і братерську любов, а не естетичні поправки чи геройські самовдосконалення.

Тоді звідки взялась стриманість і відмова у їжі та розвагах?

Це похідне явище. Християнський піст ніколи не був задля самого посту, задля виснажливого голодування і сумного настрою. Піст – це засіб, а не ціль. Слід пригадати, що ціль кожного християнина – це спасти свою душу від гріха і допомогти в цьому іншому.

Піст має допомогти у святості, але він не може стати причиною до гріха. Але, що ж то за піст, якщо від тільки створює умови до гріха? То не можна і то не так… ось так із приходом посту приходять нові гріхи, тобто порушення і не дотримання посту. Для чого тоді піст?

Для тілесного виснаження?

Хіба батькові подобається як його дитина голодує і ходить понура? Так і Небесному Отцеві не буде до вподоби беззмістовні муки Його створіння. Але кожний батько буде втішатися, коли його дитина поділиться солодощами із своїми друзями. Знаючи, що його дитина буде добровільно ущемлена заради доброти, батько сповняється справді великою радістю. Так і наш Небесний Батько радіє, коли ми ділимось із потребуючими і даємо їм підтримку, повертаємо надію на краще, свідчимо любов.

Це є піст! Піст правдивий!

Ділячись, ми віддаємо частину свого добра, залишаємось із іншою і вдовольняємось цим. Ось так і виходить в кінцевому результаті, що ми постимо, утримуємось споживання того, що нам належить, щоб дарувати його іншому. Саме тому християнський піст – це не є економічний проект, завдяки якому ми відкладаємо на потім, заощаджуємо, щоб потім після Пасхи все надолужити.

Яка і кому користь з такого економного посту? Це радше бізнесовий план. У цьому погляді не розуміється також, як хтось відкидає на піст погані звички, а радше відставляє їх на сторону, щоб потім знову до них вернутися? Щоб підгодувати свою гордовитість тим, що втішити себе думкою про нібито сильну волю? Яка і кому користь з такого посту?

Чи Церква може нас змусити постити, або чи може нас звільнити від посту?

Це би було запереченням самої місії Церкви – проповідувати доброту і підтримувати потребуючих. Постити мають усі, але в міру своїх можливостей! Наші можливості і присутність потребуючих визначають величину і строгість нашого посту. Може тому старі умови посту сьогодні часто не є зрозумілі і актуальні?

Різниця між забезпеченими і потребуючими була і мабуть буде завжди, але на те Бог і дав дар любові, щоб ця різниця зменшувалась. Час посту – це прекрасна нагода, щоб наблизити одних до других, щоб собі взаємно допомогли.

Піст – це відмовитися і обмежити свій егоїзм на користь іншого

Саме тому до посту відноситься не тільки матеріальне добро, а все добро, що ми маємо: час, обдарування, вміння. Немає таких бідних, що не мали би чим би поділились, немає таких багатих, що мали би все. Всі ми чимось забезпечені і в чомусь маємо потреби. У час посту потрібно виставити одне і друге, щоб у Церковній спільноті відбулось чудо взаємної доброти.Такий піст стане дійсно милим в очах Бога і в житті людей.

Скільки ми вже пережили постів у нашому житті?

Скільки радості принесли нашим ближнім нашим постуванням? А скільки нам принесли, скільки наших потреб найшло утішення?

Саме такі мовчазні відповіді змушують нас задуматися над доцільністю методу виснажливого посту на тілесному рівні, над доцільністю релігійних практик, у яких мало особистого покаянного духа, над доцільністю того, що не приносить користі в дусі Євангелія ні собі, ні іншим.

 

Сумна історія про сумного посника із дивною  радістю і про іншого…

Минув день посту, відчуваєш голод, напруження м’язів ніг від поклонів, змученні голосові зв’язки від відчитування довгих молитов, головний біль від боротьби із спокусами, які пригадували про тілесні розкоші, але потри все було приємне відчуття радості: «витримав, ще 39 таких днів». От лишень одне запитання: «така радість, кому принесла радість? Кому стало добріше, хто пізнав любов і підтримку?

Чоловік, що жив на вулиці, налив у пластиковий стаканчик вино і вже був би випив, але до нього підсів такий же, як він покинутий жебрак. Трохи подумавши, випив половину і подав гостеві, другу по життю, що цього дня чомусь запізнився на вечірню роздачу канапок. Той прийняв цей дар, знаючи наскільки дорогий такий жест – віддати своє.

В той час повз них йшли по тротуарах чистого міста праведні посники  і, дивлячись на неправедних брудних людей, що на церковній мові: «перебували у постійному пості», ніхто й не подумав підсісти та обмінятися потребами та багатствами. Ось так і є ….

Не турбуйтеся…

Му турбуємось чи буде гріхом щось з’їсти, а хтось просто не має що їсти.

Ми турбуємось чи буде гріхом веселитися і слухати музику у піст, а хтось просто давно не усміхався і не мав причини для радості.

Ми турбуємось за скромність свого одягу у храмі на посних відправах, а хтось вдовольняється чужим ходженим одягом, якого не завжди має.

Ми турбуємось, щоб прибрати відповідно храм до посту і до пасхи, а дехто сидить при храмі і ще ніколи не отримав братнього і сестринського запрошення до дому Господнього.

Ми турбуємось, щоб відчитати всі молитви і відбити всі приписані поклони, а хтось ще по сьогодні залишається поза нашою увагою.

Ми турбуємось, турбуємось, щоб добре попоститись … нажаль, деколи забуваючи про те, що Він попросив нас: Не клопочіться … любіть один одного, як Я вас полюбив.

 

Піст почався і незабаром завершиться.

Скільки ще днів залишилось до закінчення твого мученицького виснаження чи мученицького життя потребуючих?

Запитаймо себе:

Піст є для тебе чи для інших?

Піст – це пора радості для тебе і смутку для інших чи пора радості для всіх?

Піст – це 40-денний час чи пора, коли є початок твоєї доброти і кінець бідуванню інших?

Піст – завершиться лише церковним святом чи торжеством присутності живого Бога серед нас багатих і потребуючих?