Дорогі браття і сестри у Христі, у четверту неділю Великого Посту під час Божественної Літургії читається Євангеліє, в якому Христос зціляє юнака, наказуючи злому духові вийти з нього. Апостоли не змогли цього зробити. Слідкуючи за поведінкою Учителя з Назарету, бачимо як виявляється його людська природа у формі жалю і незадоволення. “Доки вас терпітиму?” Ісус розуміє, що спасительна місія на землі завершується і Він має залишити після себе тих, хто буде продовжувати боротися зі злом. Тут трапляться такий випадок, який Ісус використовує на науку. Як виявляється ця ситуація повчальна не тільки для апостолів. Можливо буде корисно і нам роздумати над своїм життям, на нашою боротьбою зі злом. Деколи і ми маємо неуспіхи, часто не розуміємо чому благородна справа не вдалась, інколи стаємо в правді і приймаємо заклик до глибоко покаяння, до навернення і до освячення.
Отож, перед тим як боротися із злом, потрібно пізнати віру, щоб і до нас не були сказані слова Ісуса «О роде невірний!». Ісус не хоче нікого образити, але відкриває правдиву причину неуспіху, звертає увагу на брак віри. “Все можливо тому, хто вірує” – так сказав батькові. З часом, відповідаючи на запитання засоромлених апостолів, вказує на умови та засоби успішної боротьби з ворогами нашого спасіння, зі злом: “Цей рід(диявольський) нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом”.
При чому тут піст і молитва? – природно виникає запитання. Господь нам нагадує про ту єдину Заповідь послуху, яка була дана нашим прабатькам в Раю і порушення якої повернуло хід історії людства, наслідки якої ми відчуваємо по-сьогодні.
Слухати Бога – це дорога, яка веде людину до Царства Божого. Непослух знищує єдність з Богом. Згадуємо поучення апостола Павла, що “віра народжується із слухання”. Слухати і послухати Бога – це шлях до отримання Божественного дару віри. Непослух нищить віру, віддаляє від Бога.
Ми хочемо боротися із злом? А якщо у нас віра слабша за віру диявольську? Він, наш ворог, хоч глибоко переконаний у своїх фальшивій правоті, але слухає Бога! Зверніть увагу, що злий дух кожного разу виконує Волю нашого Спасителя, повинується Йому.
На жаль, цього про нас не скажеш. Не добре ставити в порівняння нас із нашим ворогом. Пробачте, мені грішному за це. Але це може бути поясненням на ті сумніви, які постають у нас після негативних результатів у боротьбі зі злом. Подумаймо, як же ми можемо побороти того, хто сильніший від нас? Хто більше вірить у силу зла, ніж ми у силу доброти? Наші духовні кризи, наші сумніви, страх перед Божою волею, брак довіри – це все результат слабкості нашої віри. Наша віра слабне тоді, коли ми перестаємо слухати Бога.
Пригадаймо скільки часу в день ми залишаємо на слухання Бога? Кого ми слухаємо і до якого голосу ми прислухаємося у часі спокус і духовних трудностей? Особливо, коли ми несправедливо терпимо і чи маємо якусь невигоду?
Молитва – слухання Бога. Піст – послух Богові.
Нехай цей час, стриманості і молитовного перебування з Богом, буде для нас можливістю для зросту нашої віри в Бога і в Боже Слово. Слухаючи Бога, ми будемо розвивати віру в Бога. Потрібно лише хотіли і любити слухати Бога. Остерігаймося від того, щоб на молитві ми лише виговорювалися перед Богом і тоді наша молитва стане лише монологом. Залишімо місце на тишу, кажучи з пророком Самуїлом: “Говори Господи, слуга твій слухає”.
Також згідно із традицією Східної Церкви сьогодні робимо спомин святого преподобного Івана Ліствечника, великого подвижника, що умів бути прикладом для нас в слуханні Бога, адже 40 років пробував у мовчанні і слуханні Бога. Він є автором духовного твору, відомого під назвою «Ліствиця», задля якого монах і здобув назву “Ліствечник”.
У цьому творі є поучення щодо нашого спасіння, яке вимагає від людини самозречення і духовних подвигів. «Ліствиця» вказує найперше на очищення гріховної нечистоти, викорінювання пороків і пристрастей в старій людині; і закликає до відновлення в людині образу Божого. Хоча книга була написана для монахів та кожний християнин, що живе у сучасному світі, отримає в ній допомогу у духовному житті з Богом.
Сьогодні зупинимось над одним із ступенів «Ліствиці» (22-ий), що розкриває подвиг знищення пихатості, марнославства, самовивещення, самозахопленості, гордовитості
Преподобний Іоан пише: «Пихатість висловлюється при кожній чесноті. Коли, наприклад, зберігаю піст – пишаюсь, і коли, приховуючи піст від інших, вирішую їсти, знову пишаюсь – розсудливістю. Одягнувшись в світлий одяг, перемагаюся шанобливістю і, переодягнувшись у дрантя, пишаюсь. Якщо почну говорити – потрапляю під владу пихатості. Якщо захочу мовчати, знову вдаюся до неї. Куди не поверни це терня, воно все стане колючками догори. Пихатий… на перший погляд шанує Бога, а в дійсності більше прагне догодити людям, аніж Богові… Люди високого духу зносять образу благодушно і охоче, а слухати похвали і не відчувати ніякої приємності можуть тільки святі і непорочні… Коли почуєш, що ближній або друг твій в очі або поза очі лихословить тебе, похвали і полюби його… Не той показує упокорювання, хто сам себе лає: як бути нестерпним самому собі? Але хто, збезчещений іншим, не зменшує своєї любові до нього… Хто звеличився природними даруваннями – щасливим розумом, високою освіченістю, читанням, приємною вимовою і іншими подібними рисами, які легко здобуваються, той ніколи не набуває надприродних дарів. Бо хто в малому не вірний, той і у великому буде не вірний і пихатий. Часто трапляється, що Сам Бог упокорює пихатих, насилаючи несподіване безчестя… Якщо молитва не винищить пихатого помислу, пригадаймо розлучення душі з тілом. Якщо і це не допоможе, злякаємо його ганьбою Страшного Суду. «Той хто підноситься, буде понижений» вже навіть тут, раніше майбутнього обітованного життя. Коли ті, що хвалять, або краще – ліствиці, почнуть хвалити нас, негайно пригадаймо всі беззаконня свої і знайдемо, що ми зовсім не вартуємо того, що нам приписують».
Ці та інші слова-поучення із «Ліствиці вказують на важливість нашого спасіння від тихого ворога, що хоче відняти від нас Царство Боже. Зуміймо із смиренністю відкритися до слів духовного старця і прислухатися до його порад, які багатьом духовним чадам були у пригоді, а може і нам стануть.