Молитва святого Єфрема

Loading

 

Роздуми на час посту про молитву із поклонами.

Господи і Владико життя мого!
Розпочинаємо цю молитву словами «Господи і Владико». Визнаємо те, що Бог є володарем нашого життя. Ми відновлюємо своє рішення дотримуватися настанов Бога і знову висловлюємо бажання, щоб Він і далі був керівником нашого життя.Саме цими словами потверджуємо першу заповідь Божу: «Нехай не буде інших Богів крім мене».
Хоч ця молитва в церкві відмовляється спільно, але все ж вона є молитвою особистого покаяння і навернення.
Вона зосереджує увагу на нашому житті, на нашій поведінці, на наших думках. Молячись словами цієї молитви, ми просимо про очищення від усього злого, що є у нас. Саме тому, можемо назвати цю молитву очищуючою.
Тому схилімо голову перед нашим Богом, кладімо знак святого хреста на собі і просімо серцем про помилування, благаймо про ласку навернення, випрошуймо спасіння нашої душі.

Духа лінивства, недбайливості, властолюб’я і пустомовства віджени  від мене. (Доземний поклін)

…Очищення нашої душі має початися з відмови від злого. Це виявляємо цим першим проханням про очищення душі від спокус, які нападають на нас і віддаляють нас від Бога, а отже, від праведного життя.
Пам’ятаймо, що кожен з нас має покликання у житті. Покликання – голос Бога. Він виявляється по-різному, але завжди залишає за нами право вибору: відповісти на його голос, або просто промовчати, або й гірше –  відповісти на голос спокусника.
Наші здібності, наші уміння, наша праця – це все нам дано для служіння іншим людям. Допомагаючи один одному, ми творимо можливим життя разом. Мабуть, тому ми є всі різні, щоб доповнювати один одного. Який це ж прекрасний Божий задум.
Злий дух не хоче такої взаємодопомоги між людьми і навіює на нас лінивство і недбайливість. Щоб бодай один похитнувся, і тоді порушиться гармонія: хтось працює, а інший «сидить йому на шиї» і байдикує. Так рушиться сім’я, так руйнується група людей і навіть ціла держава.
Нехай цей дух лінивства, що сіє у нас розбрат, та запустіння, розпач і розчарування, депресію і озлобленість, відійде від нас!

Недбайливість, байдужість, не старанність та інше поверхове ставлення до життя, теж нас нищить як людину і теж похитує умови спільного життя.
Спокуса «зробити аби-як», поспіх у вирішенні проблеми – все це вказує на безвідповідальність. Ми можемо часто виправдовувати себе різними причинами, на зразок: не було часу і т.д. Але пригадаймо своє життя і побачимо, що на перероблення тієї ж справи ми завжди знаходимо час. Це добре, якщо ми можемо переробити, але трапляється таке, коли через нашу недбайливість станеться помилка, яку вже не можливо виправити?
Тож нехай цей дух недбайливості відійде від нас, нехай не сіє у нас замішання і поспішність, нерозважність і неуважність. Нехай образ Божий і подоба видніються  у ділах рук наших.

У цьому світі можемо зустріти спокусу, яка буде нас намовляти жити і робити все задля матеріальної цілі, шукаючи проминаючої користі, або марної слави – це властолюб’я.
Людина сьогодні все менше почувається щасливою, бо часто робить те, що їй не подобається. Ми піддаємось спокусі і робимо все, щоб мати миттєві речі, а коли їх маємо, то що тоді діється з нами? Хіба можна задовольнити матеріальні потреби?
Одні впадають у спокусу мати нематеріальну вигоду, їх захоплює самолюбство, гордість і возвишеність над іншими. У цьому вони знаходять задоволення життя. На нещасті іншого будують своє «щастя». Це приводить теж до краху.
Тому схиляємо голову та з покорою просимо, щоб дух властолюб’я відійшов від нас, а з ним користолюбство, заздрість, гордість, пошуки  популярності і слави.

Наступний корінь гріха, який нищить людину – це марні слова. Мова – дар від Бога, який має полегшити спілкування між людьми і допомогти у житті. Але злий дух кожен дар Божий хоче скерувати на зло самій людині. Ось тому, словом можна зцілити, а можна теж завдати болю і зранити.
Наші уста, наш розум, створені для прослави Бога і для взаємної допомоги. Деколи злий дух нас спокушає і ми використовуємо Божий дар не на добро, а на зло. Говоримо просто так, щоб говорити? Спочатку подумаймо: „Яке добро буде з моїх слів?” Якщо ніякого, то не будьмо слугами злого духа, а будьмо дітьми Божими і кажімо: «Постав, Господи, устам моїм сторожу і до дверей уст моїх варту….  Господи, губи мої відкрий і уста мої сповістять хвалу тобі»(Уривки з псалмів).

У цій молитві ми з покорою просимо, щоб Бог відігнав від нас ці спокуси. Така є правда, що лише Божа сила, разом з нашими стараннями, може нас зцілити і позбавити від цих нападів диявола.
Зробивши зречення від зла, ми просимо про чесноти (добрі прикмети), які допоможуть нам у святості. Просимо Духа святого, щоб прийшов до нас і приніс світло у наше життя.

Духа чистоти, покори, терпеливості і любові, даруй мені, слузі твоєму. (Доземний поклін)

Просимо про «чистоту» наших думок, слів і діл, щоб не були забруднені гріхом. Щоб душа наша була чиста і очищена від зла. Щоб ми жили у правді Божого вчення.
Чистота – починається з очищення наших думок. Щоб ми думали Божими думками, щоб лише добра думка панувала в нас, щоб дивились ми на інших людей чистими очима. Очистивши наші думки, наші слова, і діла будуть теж чистими.
Щоб досягнути чистоти серця, першою умовою є покора. Тобто відкритість душі до Бога. Покірна людина має велику довіру до Бога і приймає все з його руки, є розважливою у своїх думках і вчинках, не вередує і не нарікає.  Така людина нічого не робить з поспіхом, а докладає всіх старань, щоб кожне діло було їй на спасіння, а Богові на славу.
Покірна душа багато роздумує і молиться. Обережна у висновках. Людина, наповнена духом покори має запевнення, що Бог є з нею. Покірним Бог дає свою благодать.
Якщо покора є початком в осягненні святості, то терпеливість є його продовженням. Без терпеливості досягнути неба неможливо. Блаженний, хто витримає до кінця.
Поспішні висновки, захоплення, миттєві думки та інше, що виникає з поспіхом, не завжди є запевненням постійності, а отже, і серйозного наміру. Саме тому терпеливість випробовує наші намірення, перевіряє їхню серйозність.
А любов є плодом наших зусиль, є наслідком наших старань і кінцевою метою.
Саме дух любові  перетворює людські чесноти у Божі. Ми можемо досягти багато нашими стараннями, але саме любов це все освячує і творить людські чесноти животворящими. Все, що зроблене з любові є вічним, інше – скороминуче, бо любов не проминає, як каже св.апостол Павло.
Наше навернення має бути просякнуте цим духом любові. У цьому дусі наші духовні вправи будуть виявом любові до Бога і до ближнього. Душа наша буде радісно дотримуватися посту і повсякчас шукати нагоди творити добро.
Вимовляючи слова «Даруй мені, слузі твоєму», ми уникаємо зухвальних думок про самоосвячення і самовдосконалення.  Ми застерігаємо себе перед думкою впасти у гордість і виявляємо пам’ять, що все ми маємо з ласки Божої, що все є даром від Нього.
Тому ми повинні неустанно просити, відновлюючи наше тверде рішення бути очищеними.

Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої

Останнє зітхання є про дар бачити власні гріхи. Не всі його мають. Христос каже: «…будуть дивитись, але не побачать; будуть слухати, але не почують». Так з нами трапляється, коли у певний момент щось відкривається і ми дивуємось: як то так раніше нам було не зрозуміло  це? А це було нам закрито. Спитаєте:  як?
Часто наші гріхи нам світ закривають і не дають бачити правди. Нас відволікають від думки про себе, про свою грішність, натомість злий дух постійно скеровує наш погляд на інших. І не просто так, а для того, щоб ми їх осудили. Грішна людина, бачить іншу людину скривлено, бо дух зла навіює погані думки і налаштовує одну людину проти іншої. Не дивімося на тріску в оці нашого ближнього, а дивлячись на свої гріхи, просімо:
Дай ….  не осуджувати брата мого.
Коли постійно будемо просити про особисте покаяння, ми позбавимось схильності шукати за помилками і недоліками інших людей, щоб потім їх осудити, докоряти та принизити.
Нам вже не буде важко сповідатися. Роздумуючи про себе, ми зі сміливістю зможемо розказати про свою грішність, і очищуватись.
Декому легше розказати про інших, ніж про себе. Але яка ж є користь з цього? Будемо бачити гріхи інших людей, а на свої не будемо і уваги звертати, так і спасіння пройде біля нас. Ось тому, постійно потрібно молитися за особисте навернення. Менше звертати увагу на вчинки інших людей, а більше часу приділяти роздумам про себе, про свої вчинки.
А якщо дуже кортить дивитися на життя інших, то вартує подивитись на святих і на Христа, та порівняти своє життя з їхнім життям.
Ось так будемо на правильній дорозі до довершеності.
… на завершення звучить отця коротка прослава і визнання могутності нашого Бога, що триває навіки і любові Його немає меж:
бо ти благословенний навіки вічні. Амінь.

Поклони у дусі покаяння
Цю молитву, яку написав св.Єфрем ще у 4 столітті, роблять із поклонами, що теж мають глибокий зміст. Поклін складається із двох частин: приклонення і вставання.
Приклонення символізує і показує падіння людини після гріха. А вставання – її навернення, підняття з гріха. Поклін слід робити з молитвою, що говорить про таїнство навернення: як гріх тягне донизу, так покаяння піднімає і скеровує до Бога.
Поклін супроводжується крім молитви ще знаком св.хреста. У св.Євангелії написано: хрест – це сила Божа, у хресті наше спасіння. Тому, коли кладемо на собі хреста, ще раз собі пригадуємо смерть Христову, яка була принесена, як відкуплення за багатьох  нас.
Коли робимо поклони, чи молимось покаяльні молитви, то не можна спішити. Кожний поклін і кожна покаянна молитва мають бути виконані із цілим нашим серцем і свідомістю.
І зглянеться Господь на молитву покірної людини, і почує її благання, і очистить серце її. І тоді образ та подоба Божа повернуться до неї і Дух Святий відродиться у душі. Мир і спокій повернуться до неї, бо серце її буде сповнене любові.

Молитва

Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливості, властолюб’я і пустомовства віджени від мене. (Доземний поклін)
Духа чистоти, покори, терпеливості і любові даруй мені, слузі твоєму. (Доземний поклін)
Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо ти благословенний навіки вічні. Амінь. (Доземний поклін)

Залишити відповідь