Служіння ближньому – це боротьба із егоїзмом у власному серці, у сім’ї, у парафії

Loading

Дорогі браття і сестри у радості і в духовному пережитті Воскресіння Христового, у сьогоднішньому уривку з Євангелії від Івана 5,1-15 ми згадуємо про недужого, прикутого до землі, що перебував у Святому місці Витезда. В розповіді можемо зауважити, що хворий чоловік страждав не тільки від фізичної хвороби. У його словах відчувається великий розпач і безнадія. Адже він 38 років перебував у цьому місці і не отримав оздоровлення, бо не мав підтримки та уваги від інших. Складається враження, що він нікому не був потрібний.

Може через те, що його ніхто не бачив? Але хіба він був у безлюдному місці? Хіба він скривався від усіх? Ні. Саме це місце було наповнене людьми і він був у досить видному місці. Та ще й яке це місце? Духовне. Місце, де людина шукала Божої доброти під видом уздоровлення, у якому людина відновлювала свій образ Божий, образ милосердного Бога. І ось, що дивує, що у такому місці не найшлося нікого, хто би звернув увагу на цього бідолаху і допоміг йому. Щоправда, після уздоровлення найшлося багато тих, хто виявив свій інтерес до нього, вказуючи йому на збереження релігійних приписів… Дивно, правда?

Саме у цю неділю, ми разом із багатьма вірними запрошенні нашими єпископами роздумати над милосердям у наших серцях, у наших сім’ях та у нашій церковній громаді.
Любов і діла милосердя мають бути явно присутніми. Блаженніший Святослав нагадує нам, що «віра без діл мертва» (Як. 2,26). Він закликає нас до «чинної в любові», тобто, що покликання кожної парафії і кожного християнина займатись т. зв. дияконією, тобто благочинною чи харитативною діяльністю. Важливо показати «материнське обличчя Церкви», яка вміє як Христос звернути увагу свою на бідолаху і потребуючого. Біблійна традиція завжди розуміла, що добра і чесна людина звертає увагу «на приходня, на сироту й на вдовицю» (див. Втор. 24,19–22). Благословення, одержане від Господа, служить також для того, щоб поділитись із потребуючим (пор.Втор. 15,14). Ось тому наші очі мають бути відкриті на потреби інших, особливо в багато чисельних наших громадах.

Егоїзм є ворог, християнської любові. Він може нам засліпити очі і тоді, ми не вже бачимо наших братів-сестер у Христі, не бачимо потребуючих… Єогоїст, закривається у власній журбі і переживаннях та не звертає уваги на інших… Він приходить до храму і думає лише про себе, про свої проблеми. Егоїсти вважають себе найпершими перед Богом і що Він має їх вислуховувати і їм служити, вони переконані лише у своїй правоті і тому не бачать інших варіантів окрім ними надуманої «божої волі». Егоїсти виходять з храму із закритими очима та серцем на Бога, і також на ближніх, адже їхня увага вся зосереджена на їхні потреби.

Якщо щось стається не так, як вони хочуть чи думають, тоді звичайно і постає гнів, обуреність, фальшива духовність і ревність. Якщо церковна громада складається із більшості таких духовних егоїстів? Тоді, її можна вважати умираючою, бо проходять роки, а егоїсти з’їдають себе у власному пожаданні  і потребуючі далі залишаються ними, вмираючи у власних потребах.

Приділення особливої уваги потребуючим, як у самій парафії, так і поза нею.

Ми віримо в Бога, Творця і Вседержителя. Серед широчезного простору всесвіту Господь створив цю малесеньку земну кулю і поселив нас тут на цій землі та дав нам усе, що потрібне для життя і спасіння. Та не кожний одержує ту саму міру.

Одних Господь обдаровує великим добром і здоров’ям, розумом і всякими талантами. А інші приходять на світ не у великих добробутах, не так обдаровані, а ще й недужі та немічні. Виглядало б, що одні завжди мають «щастя», а в інших постійне терпіння і недоля. Де ж тут Божа справедливість? Перед тим як осуджувати і дорікати Богові, краще запитаймо, де є тут наша людська доброта і ділення?

Син Божий нас учив своїм земським життя, бо зціляв «всяку хворобу й всяку недугу в народі» (Мт. 4,23). Він навчав милосердя у таких притчах, як «Добрий самарянин», «Про Лазаря і багатого чоловіка». І Він наголосив, що кожне добре діло, зроблене «найменшому» – зроблене Йому: «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли» (Мт. 25,35).

Відкриймо очі на тих, кого Господь посилає до наших дверей, кого зустрічаємо на дорозі нашого життя, кого побачимо в храмі. Коли ми служимо ближньому в потребі, ми пригадуємо людині, що Бог є любов, а ми є носіями цієї Любові. Остерігаймося сліпоти егоїзму, що може бути присутня навіть у святих місцях. Відкриймо очі милосердя, щоб побачити тих, які можливо довгими роками очікують на увагу, на підтримку. Можливо вони є і серед нас, тих і незамітні. Подивімось один на одного і побачмо потреби один одного, щоб як і Христос простягнути руку і сказати: «Встань …».

Залишити відповідь