А хіба можна бути католиком, не будучи православним? Взагалі можна бути «не православним християнином»?
Терміни – це наші ознаки, які допомагають нам підкреслити нашу особливість, відрізнити нас від інших. Це те, що є продовженням нашого імені, що стає частиною нашого життя, що показує нашу приналежність до групи людей, що вміщає зміст ідей, поглядів, переконань.

Коли ми знайомимось, то ми кажемо своє ім’я. Коли кажемо, щось більше: прізвище, професію, приналежність до групи людей, то ми цим самим описуємо своє життя і все, що зв’язано із ним.

Термін має своє значення. Тому він і є термін, що в одному слові, може бути вміщений зміст цілої тисячі слів. Щоправда не кожний термін має одне значення, тому до основних термінів додають певні приставки, щоб уточнити що саме мається на увазі.

Церковне життя насичене різними символами, які як і словесні терміни, але в же у безсловесний спосіб несуть в собі значення. Церковне життя просто наповнене символами, термінами, знаками, ціллю яких є поєднувати. Стає суперечливим, коли те, що має єднати, стає причиною роз’єднання, або навіть ціллю роз’єднання.

Вже стає звичним, коли при знайомстві, при окреслені людини, в її автобіографії ми зазначаємо свою конфесійну приналежність. Нас запитують: «Ти хто? До якої Церкви ходиш?»

На днях був свідком простого діалогу, який вже був не перший у моєму житті, але цього разу чомусь звернув особливу увагу на слова. Все, як завжди: «Ти православний? – Ні, я католик! А, значить єретик! Як це єретик?» Ось собі слухаю і думаю: «Все ніби правильно виходить. Адже, якщо не православний, то значить єретик!»

Виходить, що коли ми свідомо і добровільно заперечуємо те, що ми «православні», це означає, що відверто підтверджуємо свою єретичність. А це вже відверте визнання свого відступництва від правд віри! Інша справа це вже коли інший заперечує використання цього терміну, тобто не визнає. Заборонити цього не можна. Хіба би в цьому часі було запатентовано і поставлено ©. Хто зна, може колись і таке станеться у цьому матеріальному світі, але поки ми говоримо на духовні теми, звернімо увагу на духовне.

Бути православним

Отож, бути православним – це означає перебувати у правдивому ісповіданні віри Бога. Саме цей термін виник для того, щоб проголосити правдиве вчення церкви у почитанні Бога, про що ми згадуємо у першу неділю Великого посту у Неділю Православія. Щоправда цей термін набув інших пояснень в часі історії людства і, навіть, його почали вживати інші релігії: православні євреї, чи мусульмани, що тут говорити подекуди і в політиці цей термін зустрічається.

Отож потрібно вияснити те, що, якщо хтось наголошує на своєму православ’ї, вживає цей термін у реєстрації церковної громади перед державою, пише це виразно на своїх тебличках, це не означає, що ми маємо відмовитися від цього терміну, у якому є глибокий і ясний зміст. Відмовлятися тільки через те, що хтось себе так називає? А з іншої сторони назвати себе православним – це вже велика відповідальність. Означає, що людина знає і може обґрунтувати основи віри. А якщо знань не має і не може пояснити, тоді все ж потрібно задуматися чи вартує використовувати цей термін. Гірше, коли твоє життя розбігається із правдами і церковним вченням. Духовні терміни мають значення в духовному житті, якщо його немає, то і терміни залишаються порожніми, без правдивого значення. Значить духовний термін залежить від твого духовного життя, і вже у голосу твоє совісті потрібно тебе запитати чи православний чи ні?

Бути християнином

Та все ж перед терміном «православіє» із 9 століття послідовники Христа мали інший термін «християни». Він виник, як прізвисько для тих, хто визнавав Ісуса з Назарету за Христа-Месію. Про це згадано в книзі «Діянь апостолів» у главі 11 стиху 26. Від того часу, ми себе називаємо християнами, бо підтверджуємо, що ми належимо до групи людей, які вірують в Христа як Месію і Спасителя.

Бути католиком

Термін «католик» тобто «соборний, вселенський» прийшов до нас із «Символу віри», або подекуди його називають молитва«Вірую», що часто використовуємо у Богослужіннях. Саме цей текст майже вкінці підкреслює визнання віри в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву. Тому католики – це ті, що вважають себе частиною єдиної, святої, соборної (тобто вселенської,католицької)  і апостольської Церкви.

Терміни пов’язані із обрядом

Окрім тих термінів є ще терміни пов’язані із обрядом, тобто способом почитання Бога. Їх є дуже багато і вони мають різні назви, наприклад: римський, бо народився і розвинувся в Римі, візантійський, бо з Візантійської імперії і т.д.

Терміни пов’язані із Церковною громадою

Термін «церква» означає збір людей. Подекуди плутають цей термін із будівлею, де збирається церква, яку все ж належить називати «храмом». Віруючі люди об’єднуються у церкву, а церковні громади єднаються у великі місцеві церкви, які називають єпархією(володіння, округ), бо об’єднані довкола єпарха, тобто владики-володаря, тобто єпископа.

Єдність єпископів між собою твориться синодом, що керує помісною(місцевою) церквою.

Така видима єдність в любові є першою ознакою Церкви, про яку молився Син Божий до Отця, щоб всі були одно!

Послідовність: від основного до другорядного

Коли вживаємо терміни слід вживати таку послідовність: від основного до другорядного. Найважливіші ознаки мають бути першими, адже вони є основою для інших. Якщо ми можемо забрати додатковий термін і при цьому не порушиться значення попереднього, значить це другорядний, але якщо забрати термін і тоді другий далі залишиться зрозумілим, значить це є основним.

Коли міняємо послідовність, тоді другорядні речі стають основними. Це створює помішання і ускладнює. Але, пригадаємо, що терміни мають на меті вияснення і полегшення.

Звернімо увагу, що там, де заміняється віра на фанатизм, там зникає відчуття живої присутності Бога, натомість стає у центрі ідолопоклонство термінам, обрядам, законам.

Ісус закликає до роздуму: «Людина для суботи, чи субота для людини?» Що було спочатку? Що виникло пізніше? Що є основним, а що є другорядним, доповнюючим, допоміжним?

Напруження продовжується через напутаність, а якщо поставити на свої місця?

Напутаність, неясність, зміна послідовності цінностей створили ряд конфліктних ситуацій між християнами і далі подекуди продовжується таке напруження. Коли все розставимо на свої місця тоді і зможемо знайти багато того, що об’єднує. Прийде мир і спокій бодай на цьому рівні. А то через другорядні речі знищуються зв’язки, що були зв’язані на основі найважливіших.

Тож чи не вартує зупинитися на тому, що єднає і не переходити меж роз’єднання, що все рівно є другорядними?

Ким я є в духовному житті?

На моєму особистому прикладі:

Я є дитина Божа, людина, що вірує в Єдиного Бога, християнин православного ісповідання візантійського обряду, належу до церковної громади (парафії), що є під проводом єпископа … міста … у Вселенській(католицькій) Церкві.

Із цього визначення на першому місці є визнання Бога за Батька, що є Єдиним Богом! Далі є визнання Сина Божого і Його Євангелії! Визнання правдивості поучення і визнання віри згідно із вченням соборів! Приналежність до групи християн об’єднаних в церковну спільноту згідно певної традиції, духовості та обряду під духовним проводом єпископа у єдиній, святій, соборній(католицькій), апостольській Церкві.

У сьогоднішній день, коли пройшло багато століть після виникнення термінів і коли змінились, доповнились, перекрутились значення цих термінів, перед тим, як їх вживати у своєму мовлені все ж вартує вияснити: що мається на увазі під цим терміном?

Адже вавилонське непорозуміння має бути нам уроком, щоб часом ми по своєму безумству не зруйнували до кінця ту будівлю, яку ворота адові не подолають.