Узгоджена діяльність духовенства і мирян показує “єдність і цілість Церкви”. Заклик Сина Божого “щоб вони (учні) були одно, як Я в Тобі, так вони у Мені” вказує, що єдність є виявом Волі Божої, показник Спасіння.
“По єдності між собою” можливо пізнати, що ми учні Христа. Каже Спаситель “Я виноградина, а ви гілки” і слід пам’ятати, що безплідні, тобто без Благодаті Божої, відпадуть. Гілка без виноградини зсохне і загине, сама від себе не дає плоду.
У “Символі віри” ми постійно визнаємо віру в Єдину Церкву. Маємо її чи не маємо – це спірне питання, але те, що ми визнаємо Віру в єдину Церкву – це вже велика ознака важливості Єдності християн.
Єдність
Єдність – це процес постійний і тривалий, він має початок і потребує постійного продовження, обновлення, підтримання. Завершиться в Царстві Божому у повній єдності всього Божого люду із Творцем.
Спільнота, яка не живе духом єдності і не прагне єдності із іншими, стає сектою, фанатичним релігійним напрямком, що поступово скеровується до самогубства, самознищення.
Єдність може бути видимою і скритою, штучною і природною, насильною і добровільною. Єдність може бути початком, але може і бути наслідком діяльності людини. Завжди потрібно взяти до уваги, що єдність – це ознака Божої волі, що людина, створена на образ і подобу Триєдиного Бога, коли творить і зберігає єдність цим же самим підтверджує Боже подобіє у собі. Слід також пригадати, що слово “диявол” означає “той, що роз’єднує”. Тому у первісній Церкві ніколи не схвалювали розколи і ворожнечі поділення.
В Божому діянні також відомі форми ділення, але це було завжди задля помноження і збільшення, але в Дух завжди залишався нероздільним.
Одна із найпростіших форм єдності – це об’єднатися довкола.
Коло – це фігура, яка своєю структурою показує єдність. Без центру немає кола. Тому, коли є спільна точка, тоді і можна формувати кола. Об’єднання довкола цілі, звернути увагу на одну справу, йти в одному напрямку, перебувати разом – це ознаки єдності, хоч зберігається окремішність і немає однаковості.
Небезпекою будь-якого об’єднання є знищення особистості, з окремої особистості перетворитися в “сіру масу” людей. Як правило, це стається тоді, коли переслідується лише зовнішня форма єдності, або штучна, або насильна, або тимчасова. Коли немає природнього процесу об’єднання, немає вияву доброї волі, не творяться умову до єдності духу, тоді така форма єдності буде називатися “тоталітаризм”. Саме в тоталітарних режимах єдність служила тільки для нав’язування усім волі окремих людей, утримування і маніпулювання в особистих цілях.
На щастя такі нищівні форми єдності у вигляді трикутника недовготривалі і приречені вже в собі на самознищення. Натомість природні форми єдності тривають і підтверджують свою життєвість.
Є кілька рівнів та ознак видимої єдності групи, які будуються як фундамент для об’єднаної спільноти.
Перший рівень чи ознака є простим початком переходу від незнаного до знаного, від далекого до близького. Визнавати існування іншого, познайомитися із ним, розказати про себе, виявити пошану до його життя і діяльності, повідомляти і розказати про свою діяльність, не виявляти ворожості і не бути байдужим – це перший крок до єдності і перша ознака єдності.
☼ ←☺↔☺ →☼
Часто люди кажуть: я його знаю, я знаю про нього. Це малі ознаки єдності, але ознаки. Бо на такому рівні ми не можемо сказати, що нас нічого не зв’язує із цією людиною. Зв’язок, хоч і малий, але є. Він може добрим початок до збільшення, скріплення і пошуку спільного. Наслідком буде зближення один до одного.
До прикладу: двоє людей поселились в один дім, але це ще не означає, що між ними єдність, хоча вони живуть в єдиному приміщенні. Якщо вони почнуть зближуватися один до одного через пізнання один одного, тоді і почнеться внутрішня форма єдності.
На між церковного рівні це видно на рівні простих мирян, які зберігають родинні зв’язки чи національно-патріотичні, незважаючи, що належать до різних конфесії. Коли вшановуються звичаї іншої релігійної групи і не робиться нічого того, що могло би образити релігійні почуття. Взаємна повага і визнання присутності іншого, коли ж кожен залишається при своїх переконаннях і не відчується ворожнечості.
Наступний рівень – запрошувати до участі, ділитися знаннями і досвідом, це творити тимчасову чи постійну спільноту, організацію, об’єднання. Спільне виконання діла веде до спільного ділення результатом, брати відповідальність за спільні наслідки, спільно радуватися за успіхи. Саме тоді люди кажуть: це наше, це ми, це ми разом. Ось таким чином єдність стає видима у ділах. Не важко, хто кому допомагає і хто є важливіший, чи керівник, важно, що ми є разом.
До прикладу: коли двоє сусідів одного будинку кличуть один одного на спільну вечерю, просять допомогти по дому, йдуть разом на вулицю прогулятися.
Така форма єдності ще більше злижує людей і показує наскільки є близькі відносини між людьми. Люди відповідно до цього етапу об’єднується різні організації та групи за вподобаннями, потребами і т.д.
У церкві це видно у спільній праці людей в храмі і довкола храму. Коли святкують разом і відзначають особливі релігійні події. Так форма єдності спостерігається між різними християнськими визнаннями в часі спільної діяльності у милосерді, у святкуваннях, зверненнях до політичних сил задля добра всього народу.
☺→☺→☼ ☼←☺←☺
Така єдність найпоширеніша у суспільстві людей, але не остання. Бо наше життя не полягає лише в задоволенні потреб і діленням спільних інтересів. Об’єднання в групу не полягає, щоб одноразово виконати якесь завдання і потім розійтися. Якщо так, тоді таке об’єднання приречене на загибель після завершення завдання, після зміни вподобань, після зникнення причини, щоб бути разом. Тому об’єднання, якщо хоче продовжувати своє існування, має розвиватися, а це означає думати про майбутнє.
Найвищий ступінь, ознака єдності – це «єдиномисліє», тобто спільне думання про майбутнє і проектування дій, пошук спільного добра і залучення спільних зусиль.
Це не означає “однакомисліє”, що всі думають однаково так, як хтось це визначив.
Означає, що всі думають в одному напрямку, з єдиною ціллю, для – єдиного добра. Думки впливають на наші дії, думки формують наш внутрішній світ, думки і переконання впливають на всю нашу особистість. Скільки людей і стільки думок. Це прекрасно до того часу, коли хтось не почне ставити свою думку вище усіх. Таким чином таке багатство і така різнобарвність стане причиною до ворожнечості.
Задля цього потрібне впорядкування думок та ідей і скерування до спільного добра. Бачити спільне майбутнє і скерувати свої думки у цьому напрямку – це дуже важливий крок до творення і збереження єдності.
Для Церкви найбільшим показником єдності – це без сумніву є спільна молитва і спільне прохання перед Богом про спільні задуми та плани.
Господня молитва “Отче Наш” – приклад спільної молитви перед єдиним Отцем, це Його визнання як єдиного для нас усіх, це виконання Його волі, на прославу і за спільні потреби людей.
☼
! ↑ ? ↑ !
☼ ←☺↔☺ → ☼
Йдучи за логікою такого поділу, потрібно взяти до уваги, що всі ці ступені є важливими у своїй цілості. Якщо здобудеться останній, але відкинуться інші, тоді цей ланцюг єдності розірветься. Ось тому не можна легковажити пізнанням, спільним діянням і спільним думанням. Також не можна порушувати логіки послідовності, бо як можна досягнути “єдиномислія”, якщо немає взаємного пізнання, поваги і дружнього налаштування? Як можна думати про майбутнє, якщо не було спільного досвіду в праці, взаємній допомозі, якщо немає переконання про взаємну потребу?
Таким чином напрошується висновок про це коло єдності, яке не має права зупинитися. Воно нагадує спіраль, яка піднімається вгору і нижні ширші кола звужуються в напрямку до вершин.
Знайомство – дружба – любов
Пасторальне проектування, планування, програмування – це видиме свідчення духу єдності, який закликає до переходу від самостійності та одинокості до спільності та сукупності.
стаття була приготовлена для робочої групи “Жива парафія”
Львів, вересень,2013