Хай Бог тебе благословить

Чому люди залишають церкву?

Розділ: Цікаві історії. Написав о.Віталій ~ Вересень 26, 2008. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

angeliОдного прекрасного вечора злетілись ангели-хоронителі і почали між собою розмову. Цього разу тема була особлива, це стало зрозуміло із запитання ангела ще малодосвідченого:
“А чому ж наші люблені люди не ходять чи перестали ходити до церкви?
І кожен ангел по черзі почав ділитись своїми спостереженнями.
Виявилось, що є такі, яких ніхто не запросив до церкви і вони далі чекають на те, щоб хтось дав поштовх.
Комусь наговорили багато чого поганого про церкву, а в додаток порадили ще одне: не приходити ніколи, щоб самому не постраждати, як це перепало їм.

Ще одні відговорювали інших, бо розчарувались в тому, що у церкві не знаходять те, що очікували для себе мати. Наприклад: винагороду якусь, увагу, славу, керівництво і т.д.

Ще хтось: “бо стало скучно чи не зрозуміло, самотньо, а може – занадто строго. Дуже багато вживаються вислови: «не можна», або ж інші, що починаються із “не”.

Хтось ще додав: “ми не знайшли себе, не отримали заспокоєння душі чи підтримки в труднощах”.
А дехто із активістів церковного життя зітхнув: “в один момент мені увірвався терпець, бо змучився все на собі тягнути і ніякої віддяки взамін”.

А іншим з активних прийшла в голову цікава думка: “перестану ходити, і най тоді побачать наскільки я важливий! Ось, так будуть краще мене цінувати!”.

Дехто сховався за ширму зайнятості і заклопотаності у сім’ї чи на роботі.

У когось з’явився “дух недостойності” бути у Святій Церкві.

Хтось щось взнав чи просто слухи донеслись про якійсь злодіяння між церковними приближеними, а почуття справедливості так заполонило його серце, що єдиним виходом із цієї ситуації було те, щоб піти геть. Очі не бачать, то й серце не болить.

Інші гадали, що вони потрапили в ідеальне середовище святих, а коли зазнали образи від тих “святих”, то не змогли простити чи не змогли стерпіти такого відношення, а може просто не уміли.

Коли всі ангели закінчили викрикувати свої причини, то після якоїсь тиші досвідчений ангел сказав, зітхаючи: “А у моєму випадку поганий приклад священнослужителя допоміг зробити швидкий крок до давно очікуваного….”
Деякі ангели, особливо молоді, відразу обурились: “Як «очікуваного»? Що ти таке говориш?”
Після галасливого шуму, продовжив: “я запримітив, що як моя підопічна душа не могла реалізувати себе ніде і прийшла до церкви, шукаючи допомоги. З часом вона себе проявила і мала якесь задоволення. Народилось багато мрій і з’явились чіткі плани, але для цього потрібно було багато чого змінити. Тоді вона попробувала змінити церкву, зробити її такою, якою би хотіла бачити. Мені спочатку було досить дивно, що хтось приходить до церкви, щоб змінити її, замість себе, та побачив, що наміри були серйозні….але хіба Бога до себе пристосуєш?

відступ
Щира душа мені призналась: всі давно десь в душі вирішуємо, що і як маємо зробити. Спочатку цього просто не зауважуємо і не можемо проконтролювати такі думки. Такі думки затаюються в нас і очікую слушної нагоди.
Така нагода з’являється тоді, коли ми маємо якесь пояснення про нашу відсутність чи наш відхід з церкви.
Як правило, причина повинна бути не в нас, а в інших, щоб всю вину перекинути на плечі інших. Так буде зручніше відповісти тим, хто запитає у нас про нашу відсутність.

Над ранок ангели розлетілись, несучи благословення для душ, яких оберігали від всього злого. Несли благословення від священиків, монахів, простих людей, які постійно моляться: за навернення грішників, за єдність всіх християн, за всіх вірних цієї місцевості. Можливо цього дня сила благословення зійде на якусь душу і вона навернеться…
Лише один ангел не вернувся до своєї душі… вже не було куди вертатися.

Інший ангел прийшов і забрав ту душу. Над ранок душа стала перед судом Божим. а тіло … залишилось холодним… Ангел хоронитель з гіркотою спостерігав, як тіло занесли до церкви. Бачив як душа залишалась за дверима.
Цього разу вже не хотілось шукати оправдовуючої причини, цього разу дуже хотілось прийняти благословення у вічну путь…. Злі ангели не пускали.

Якщо це легенда, то нехай вона і залишиться легендою для нас. Дай, Боже, щоб це не сталось реальністю.

Переглядів було:2248

коментарі 3

  1. Vasyl_D

    “всі давно десь в душі вирішуємо, що і як маємо зробити” – саме так і є. Ми дозволяємо собі прийняти якесь рішення ще за довго до того як воно стає перед нами. Це мабуть пов’язане з застережністю людини, вона на перед запасається і продумує імовірні варіанти різних подій – хоче того чи ті.
    Так мабуть і у ставленні до Церкви.
    Зовсім недавно спілкувався з молодим хлопцем який належить до однієї нам усім відомої надокучливої секти. Давно уже собі постановив цього не робити, тому що зрозумів що суть їхнього вчення не має жодного відношення до знання Св. Письма, це швидше простий сітковий бізнес. Але цей випадок був на мій погляд особливим – хлопчина був на диво чесний (дався у знаки малий досвід у організації) і коли у нього закінчилися аргументи він сказав фразу, яка мене зворушила:
    “у мене не було друзів, тільки один (сектант) – тепер у мене є багато друзів”
    Кожна людина шукає у Церкві речі яких їй не вистачає у житті, а хто їх там не знаходить – розчаровується: хто в більшій, хто – в меншій мірі. Тому що шукає не самого Бога, – а ті блага що можна від нього отримати. На мій погляд треба шукати Господаря будинку, а не речі які у нього знаходяться в домі. Тоді зустрівши Його – можеш попросити і Він дасть тобі потрібне скільки зможеш вмістити, навіть не сумнівайся.

  2. Oleksiy

    Мабуть скільки людей, стільки історій спокуси не ходити до церкви. Одна людина розповідала мені, що коли вона вибрала собі церкву по душі, і почала ходити до неї на службу, і священник припав до серця, і все було начебто добре, прийшли прикрощі від віруючих. Під час служби одна жінка зробила зауваження, що неможна йти на сповідь з сумкою в руках. Вона сказала, що повинно йти до Бога на сповідь залишивши усі земні тягарі. В цьому випадку це була сумка яка висіла на плечі. Інша жінка дуже уважно дивилася як той ставив свічки біля образів. Щось людина робила не так, як було заведено в цій церкві… Людина відчувала це — погляди, думки. “Не так! Він робить не так!” Перше бажання було вискочити з церкви та бігти поза очі. Образа душила йго — “Я прийшов до Бога… А вони!..”
    Людина вдержалася, не побігла з Храму. Сповідалася, причастилася. Після служби до нього підішла та жінка, яка зробила зауваження стосовно сумки. Вона вибачилась. Чоловік посміхнувся їй. Вони затоваришували, дружба ця і досі. Памятають і досі обставини знайомства, беружуть дружбу…
    Так мені розповіла людина…

  3. sofia

    В церковь ходят разные люди и по разным причинам. Хорошо, если есть возможность выбрать собор или священника. А когда такой возможности нет, то и ходишь лишь в ту, единственную, что есть по близости. “Учителей” в церкви много. Противостоять ” учителям” трудно, поэтому в душе возникает противоборство, непонимание. Мне повезло. Однажды, я тоже хотела уйти из церкви, потомучто многим не нравилось, то, что я делаю и то, что хотела сделать для церкви. Но, в эту трудную минуту, мне протянул руку помощи наш священник и просил простить этих людей. А потом спросил меня:”Вы для людей ходите в церковь или для Бога?” И тут я поняла разницу. Я увидела пропасть, через которую могу перепрыгнуть, я поняла, что мне не страшны ни пересуды, ни обиды. В моем сердце живет Бог. И я ответила:”Для Бога, отче, хожу в церковь”. С тех пор, стараюсь больше познать, больше увидеть и больше помочь людям, которые нуждаются в Божьей помощи. Спасибо отцу Богдану за мудрый урок.

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.