Дорогі браття і сестри, ми читаємо історію про жінку-матір (Євангелія від Матея 15:21-28 [1]) і розуміємо настільки була делікатна ситуація, в якій вирішувалась подальша доля дівчини опанованої злим духом.
Це правда, що жінка потребувала допомоги у зціленні її дочки, і правда, що були причини не відразу задовольнити її прохання.Хтось зауважує дивну поведінку Спасителя, бо перед потребучою людиною вдає ніби не чує. Хіба Він не мав співчуття?
А може Він у цій історії показує, що є певний порядок і Він, Господь, також слідкує за цим порядком, щоб не було хаосу і споживацького підходу, тобто – коли захотів, тоді і маєш, а Бог тобі, як добрий дух має виконувати всі твої накази.
Тут замислюємося:
Хіба Богові потрібно пояснювати про наші потреби? Хіба Він не відатель всього видимого і невидимого?
Хіба потрібно давити на Нього, щоб виконав наші бажання? Хіба Він не знає, що кому потрібно і в який час?
Хіба не слід поважати Бога і Його рішення і довіряти Його Святій волі?
Віра – це е самонавіювання?
Ми християни і наша віра має бути смиренною, а не пихатою і властелюбною. Наша віра має мати в основі довіру до Божого милосердя, а не наші вперті бажання і за будь-яку ціну досягнути нашої цілі.
У сучасному світі існує поширене прислів’я, яке чути, на жаль, у складній ситуації і від християн: “Ти вір, що все буде добре і все буде добре!” У цих словах не має заклику до самонавіювання, автопереконання себе? Якщо вірити, то кому? Самому собі? Якщо вірити, то в що? А якщо це ілюзія?
Тут хіба немає заклику в якусь абстрактну “доброту”, яку потрібно досягнути у будь-яку ціну? Віра народжується із слухання! Так виходить, що потрібно слухати самого себе? А Бог?
Якщо будемо довіряти Богові і вірити Йому, тоді …
У християнському розумінні віра в Бога – це не тверде переконання у ТВОЇ БАЖАННЯ, які ніби Він має виконати. Це визнання Бога у твоєму житті як Господа(господаря, пана), це поклоніння Йому, це довіра Його Святій Волі як на небі, так і на землі.
Це правда, що інколи наші “поки-що не вислухані” молитви, “поки-що не вирішені” трудності видаються нам за приниження від Бога, що ніби нас не чує, не звертає уваги на нас. Не спокушаймося, бо так злий дух хоче знищити наші перші паростки віри в Бога, і хоче нас спонукати до бунту, конфлікту із Богом.
Читаємо у другому послання апостола Павла до Коринтян 6:16-7:1:
“Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками – каже Господь Вседержитель.» Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі.
Очищення від усякої скверни проходить в саме у складних ситуаціях, адже саме в них можемо побачити смирення і гордість, любов і егоїзм, живу віру і фанатизм…
“Господи, змилосердися над мною”
Так благала жінка. Вона просила милосердя, не заслуженого добра. Бо знала, що сама недостойна навіть просити.
“підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: “Господи, допоможи мені!”…. ”
Так жінка зробила визнання своєї віри і поклонення, бо довірилась лише Йому , бо принизилась, щоб бути возвишеною.
“А вона каже: “Так, Господи! …”
Погоджуючись із словами Спасителя, не сперечаючись, показує своє смирення і велику мудрість. Той, хто має живу віру, той має ознаку простоти смиренності і мудрості.
Берімо приклад із смиренності цієї жінки-матері, яка не була з вибраного народу, але по Божому милосердю зійшла на неї Його милість:
Бог смиренним дає благодать, а гордим, самовпевненим, конфліктним противиться.
Пам’ятаймо, що слід поважати певний порядок в молитвах-проханнях, хоча можуть бути і виключення, але це для смиренних людей, котрі мають живу віру Бога. Ти хочеш, щоб інколи були виключення?
Довга черга
Усі стояли і чекали, коли підійде до них довгоочікувана черга. Не було легко, адже приміщення і умови не були сприятливими, тому кожен просувався і мріяв, щоб чим-скоріш це все скінчилось.
Раптом відкрились з поспіхом двері і з’явилась на порозі молода жінка. По її обличчю було ясно, що вона стривожена. Вона швидко окинула оком і оцінила ситуацію і її погляд став ще більш стривоженніший. Це зауважили всі, а особливо той чоловік, котрий виглядав з віконечка, до якого всі так хотіли наблизитися.
Вона тремтячим голосом лагідно попросила, що їй терміново потрібно все оформити. Пояснила коротко причину і опустила очі… в очікуванні присуду.
Звичайно, що були ті, котрі буркнули і пригадали, що тут всі спішать. Черга знову посунулась, а вона стояла і чекала.
За якусь хвилину з’явились також ті, хто заступився і пропустив. Коли вона вийшла, подякувавши і легко вклонившись, хтось сказав: “смиренна і лагідна”
Ви задумувались над тим, чи є порядок у молитвах, що доносяться до Всевишнього?
Цікаво, що ж буде, коли ми всі будемо смиренними?
Всім святої і мирної неділі!