Хай Бог тебе благословить

Миле серце бачить інших …

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ Листопад 8, 2014. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Дорогі браття і сестри, притча про Багача та Лазаря в Євангелії від  Луки 16:19-31 нам пригадує, що в цьому світі є люди забезпечені і потребуючі.
Люди різні і причини різні
Різні мають таланти, різні успадкування, різні умови для життя, різні цінності, різна мета і ще багато чого нас творить різноманітними. Цим і є правдиво багатство цього світу –  в різноманітності! Так Господь задумав цей світ і так воно є природнім.
Дехто у різності бачить велику несправедливість і тому різні сили старались встановити рівність між одними і другими, але цей процес штучними середниками не зміниш. Щоб встановити рівні умови для спільного життя – потрібно шукати відповіді у природі людини, у глибині її задуму.
Однаковість – це загибель для суспільства і для світу. Бо будучи однаковими у нас не буде причини доповнювати один одного, бути потрібними один одному.
Бог створив нас різними задля творення єдності між собою. Ми можмео взаємно доповнювати один одного, даючи іншому те, в чому він потребує, а отримуючи, те, в чому ми маємо потребу.
Самодостатність – це обман, який створює ілюзію щастя, що вже більше не потрібно когось просити чи від когось залежати. Людина в забезпеченні поступово стає незалежною і водночас одинокою, бачить тільки себе і вже не звертає увагу на інших, поступово серце людини камяніє і вона стає холодною, жорстокою, озлобленою.
Коли приходить терпіння, труднощі, душевні болі, тоді людина зустрічається із реальністю, із наслідком свого життя. Часто до таких людей приходить свідомість помилки та прокидається почуття милосердя.
У притчі поакзано ситуацію, яку вже не можливо змінити. Ми, слухаючи її, можемо зробити висновок для себе і поки, ще наше серце не закам’яніло від бажання бути самозабезпеченими, погляньмо довколо і можливо побачимо того, кого ми не бачили перше.
Народна мудрість каже: ситий голодного не розуміє. Це так?
Може тому, інколи Господь допускає нам різні ситуації, щоб у них ми навчились бути більш милосерднішими?
Може тепер переживаючи події війни, ми вже не будемо радісно дивитися бойовики і байдуже слухати новини про якусь там війну десь там і не будемо дітей забавляти військовими інграшками?
Може так ми зрозуміємо, що не робити нікому зла – це не достатньо бути доброю людиною, бо і добра ти не робиш.

 

Ми вже такі бідні, що не можемо нічого дати від себе?

До священика підходить жінка і відразу вистрілює: “Поможи мені”. Священик мовчки взяв до рук єпитрахиль і молитовник, стиха промовив: “Я слухаю”. Смуглява жінка здивовано поглянула і каже: “Дай мені 10 євро”
Священик у відповідь їй: “Я священик. Я молюсь, проповідую, сповідаю… я не роблю грошей. Допомагаю тим, до чого покликаний. За грішми треба йти до банку, там є багато”.
Жінка: “Ти священик і мені мусиш помогти”.
Священик: “Так, я маю помогти тим, до чого я покликаний допомагати. Більше того ми маємо один одному допомагати. Ось, наприклад, ви що робите корисного? Ким і де працюєте?”
У жінки аж очі привідкрилис: “… я …. ніде не працюю”.
– Як це: ніде? А що корисного можете зробити?
– Нічого…
Висновок напрошувався сам – хочемо мати і нічого не робити?

Жінка встала і промовила: “Ну…,  що ти мені нічого не дасиш?”
Священик: “Вибирай: Сповідь молитви чи поучення? А що ти мені можеш запронувати? Чим можеш мені допомогти?”
Махнула рукою і пішла…
Ох, ті гроші і скільки вони наробили помішання.
Я сиджу у поїзді і роздумую: “То поміг я їй чи ні?”

Переглядів було:1509

Ключові слова до цього допису:

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.