Притча про «Виноградарів і власника» нам розкриває просту істину, яку не завжди нам просто дотриматися. Наші погані людські схильності часто нас вводять в блуд, а зарозумілість продовжує своє – тримає нас в цьому грісі. Все стається поступово і майже незамітно. Але все пізнається потім, з часом, а радше – все пізнається по плодах. Саме в кінці зробленого діла, ми можемо пізнати наскільки – це діло принесло нам користі. Зауважмо, хочу підкреслити: «Нам». Бо навіть, якщо справа була зроблена добре, але користі нам не принесла, то для чого ми її робили? Собі на шкоду?
Може виникнути спонтанна думка: а хіба можна, робити щось собі на шкоду, виконавши добре справу?
Ісус в сьогоднішній притчі нам все прояснює. Виноградарі шукали роботу і Пан дав їм можливість себе збагатити і захоронити від безробіття. Все спочатку було добре, якби не виникло пожадливого бажання собі привласнити те, що їм не належало. Як вони сказали: «МИ БУДЕМО МАТИ». Зауважмо: перестали «БУТИ», щоб «МАТИ».
Щось подібне можемо спостерігти і в нашому світі, коли жадоба мати чим більше може бути настільки сильна, що людина може бути здатна на все, втрачаючи: бути добрим другом, бути доброю жінкою/чоловіком, дитиною, працівником-виконавцем і, навіть, доброю людиною.
Переконані у своїй пожадливості виноградарі не зупинились перед ні чим. Це вказує, що таких людей дуже небезпечно мати в колективі. Коли ти їх підтримаєш, то означає, що в скорому часі станеш таким, як вони, а також можеш станеш жертвою їхньою жертвою і радість від того, що ти «мав» перевернеться у плач від того, що ти перестав бути тим, ким «був».
Що ж тоді робити?
Все дуже просто. Потрібно пам’ятати: все, що отримали від Бога, має залишитися власністю Бога. Таким чином ми, всі об’єднані в Бозі, будемо трудитися і жити на добро один одному і на славу нашому Творцю. Там де є присутній Бог, там нема гордості і розбрату. Де є Бог там є благословення і взаємоповага.
Коли ми виключимо Бога з нашого життя, ми дуже ризикуємо бути знищеними.
Досвід показує, що:
сім’ї, які так любо йшли до шлюбу, але потім не ходили до церкви часто терпіли розлучення,
люди, як так ревно благали у Бога, щоб їх вислухав і коли, отримали, то не були щасливі, бо вже далі не були вдячними Богу.
Може створитися враження, що Господь нам «випоминає». Ні, Господь хоче, щоб все було на своєму місці – у гармонії.
Отож, перед тим як просити в Бога, подумаймо відразу, як ми будемо Богові вдячні не один день, чи мить? Подумаймо, як ми будемо вдячні ціле наше життя?
Працювати для того, щоб БУТИ, а не для того, щоб мати…