Заглиблюючись у сьогоднішнє недільне читання (Притча про весільну одіж), можемо звернути особливу увагу на слово «Повага».
Цар виявив особливу увагу своїм друзям, запросив їх на весілля сина! А коли найближчі не відповіли взаємністю, то змилосердився над іншими та покликав всіх їх розділити Велику радість.

Святкування – це вияв близькості
Святкування для нас є завжди особливим часом, який присвячуємо для дорогих нам осіб. Святкування, як правило відбуваються у дружньому та сімейному колі. Ми до нього ретельно готуємось і цим виявляємо до запрошених свою повагу. Гості також готуються, щоб нам принести радість і виявляють свою повагу.
Часто це приготування потребує набагато більше зусиль та самого часу ніж саме проведення свята. Ми це розуміємо і тому звертаємо на це особливо увагу. Зауважмо, що господиня, яка мимоволі виявить нам, що вона довго готувалась до прийому гостей, завжди отримає вдячний подив, а та, яка зробила все на швидкоруч, залишитися в пам’яті на «швидкоруч» 
Цар готував гостину
А тепер повернемось до притчі. Господар дійсно затратив багато часу, бо приготував ВЕЛИКУ гостину і завчасу запросив гостей. Ба й навіть двічі звертався до них. Значить виявив велику повагу. Шкода, що запрошені не відповіли взаємністю. Це означає, що вони поставили інші справи вище від святкування, а це у свою чергу наштовхує нас до думки, що вони знехтували запрошенням, виявивши свою неповагу.
Тоді цар сказав « Підіть, отже, на роздоріжжя і, кого лише здибаєте, кличте на весілля». І прийшли. Прийшли всі, хто почув. Були бідні і багаті, знайомі та незнайомі, добрі та злі. Всі.
Можемо подивляти щедрість царя. Покликати на гостину незнайомих людей – це було дуже відважним кроком. Можливо цей жест міг бути навіть визнанням початку дружби із присутніми?
Мабуть, не один проходив близько царського палацу багато раз і лише тішив себе різними фантазіями про те, що могло бути за мурами і як великі люди справляють святкування. А тут є справжня можливість. Лише потрібно відгукнутись, прийти та святкувати.

Свято було лише для святкуючих!
Багато так і зробило. Прийшли на свято, можливо не до кінця вірячи. Та на цьому гарна історія не закінчується, бо не для всіх свято відбулось.
У притчі згадується особливий випадок, коли одного покликаного таки було вигнано із весільної гостини і його становище стало гірше від того, яке він мав за мурами царського палацу. Поясненням стало те, що в нього не було весільної одежі.
Дехто із дослідників Біблії пояснює, що святковою одежею уважалась «чиста одежа», випрана, а ще інші кажуть: що весільну одежу даром давали при вході до палацу. У кожному випадку цей чоловік не мав святкової одежі через те, що не хотів міняти своєї одежі. Хотів бути на святкуванні у своїй щоденності. Не захотів прийняти на себе святковий одяг і цим самим розділити радість. Це явно свідчило про неповагу до господаря свята. За цю неповагу був вигнаний!

Про наш одяг

Якщо глибше вникнемо в оцю притчу, то можемо зауважити багато спільного із нашим життям. У нашому житті : в родині, з друзями і також, коли пригадаємо свої відносини з Богом, то розпізнаємо виявлення поваги, яка не завжди є взаємною!
А дійсно, запитаймо сьогодні самі себе: Як ми виявляємо до Бога свою повагу?
Може не завжди відкликаємось на його заклик йти на Божественну гостину – недільну Службу Божу, шукаючи різні причини. Пам’ятаймо, що Бог за нами впадати не буде, він покличе інших і благословення перейде на них. А могло дістатися також вам.
Ба й навіть, коли приходимо до храму, до місця нашої молитви – і це дуже добре, але з яким почуттям поваги ми приходимо до нашого Небесного Царя?
Як ми готуємо нашу душу до Божественної Літургії? Наш духовний одяг у якому стані?
Може тому дехто накрікає, що деколи виходить із храму без духовного піднесення, без відчуття Божого благословення? Що ж, може прийшов час змінити чи очистити свою духовну сорочку?

Євангеліє від Матея 22, 1-14

Коли збираємось до церкви, то нам роблять всілякі зауваження, щоб ми гарно вбрались, бо мовляв: “що люди скажуть?”.
Ось так є. Людей поважаємо, а йдемо ми до церкви, щоб зустріти також і Бога…