Чому ми любим? Чому ми робимо добро? Чому ми прощаєм?

Loading

Дорогі браття і сестри, притча із Євангелії від Матея 18:23-35 розказує нам знайому історію, яку мабуть кожен з нас пережив, або ж бодай був учасником подібних подій. Бути боржиником чи давати в борг – це вже стало складовою частниною нашого життя.
Хтось хоче більше ніж на те спроможен, інший має більше ніж потрібно, ось так і допомогають один одному з надією, що в кінцевому результаті всі будуть задоволені. А що буде, коли не станеться та, як сподівались? Якщо не можливо повернути борг?
Щоб все було чесно і правдиво, є лише проста відповідь: справедливість, або милосердя!
Що хочемо?
Що хочемо, щоб було у відношені до нас і у відношені до інших? Згадуючи нашу щоденність, не можемо із легкістю відповісти на це запитання.
Адже, є хтось дуже чутливий до справедливості і дуже принциповий у цьому питанні, а хтось легковажний i спокійний. Можемо також зауважити, що не в кожній ситуації ми поводимось однаково. До одних ми дуже вимогливі, а з іншими ми можемо бути добродушні.
Яка ж причина такої мінливості? Що впливає на наше рішення бути справедливими чи бути милосердними?
Наш настрій, наші принципи, події минулого, наш досвід, враження від людини, … таких причин дуже багато і всі вони можуть бути оправданням у нашому виборі.
При цьомо маємо відразу ж визнати, що всі ці причини  дуже хиткі і залежні від різних обставин… часто зосереджуються на нас самих, тобто на нашому егоїзмі.
Контраст між справедливістю і милосердям: від чого б то?
В історії “про невдячного боржника”, якому простився великий борг, ми можемо побачити різкий контраст між тим, як йому було прощено і як він повівся із малим боржником, що був його другом.
А що ж вплинуло на його таку немилолосердну поведінку? Мабуть те саме, що штовхає кожного з нас до непрощення і до надмірної справедливості у відношені до наших ближніх.
Щоб простити, треба бути здатними простити
Вражає… А чому ж не простив провин, як йому було прощено?
Може він не оцінив того, що йому було зроблено? А може він не наповнився радістю прощення? А може він просто не був здатний простити, а далі перебував у пригніченому стані нікчемного боржника …? Жорстокісь вийшла з його серця і обернулась проти нього…
Тут вартує задуматися на хвилю: а чим наповненне моє серце зараз? Воно здатне прощати?
Коли Володар дізнався про все, то повівся по-іншому, по справедливому. Тепер той дійсно став “нікчемним боржником”. А могло бути все по-іншому, якщо би він по-іншому поступив.
Це про нас: справедливих чи милосердних?
Ми – християни, послідовники Ісуса Христа. Ми світло для світу. А що впливає на наші рішення: чи робити добро, чи прощати ..?
Ми – віруючі люди, вірні науці і прикладу Христа. ДОзвольте лиш пригадати, що головною нашою причиною в доброті і прощенні є приклад Божої любові.
Бог мені простив і ми наслідуємо Його.
Пам’ятаючи про свої гріхи і про Божу любов, яка нам простила все, у нашому серці буде лише Любов і буде легко прощати.

Те, що інколи забуваємо робити на сповіді
Закінчилась сповідь. Священик поблгословив і сказав: “Іди і більше не гріши. Бог миру хай буде в твоєму серці!”
Жінка вклонилась, перехрестилась і з похиленою головою смиренно почала відходити від місця сповіді. Враз почула голос священика, який майже шепотом наголосив: “Ви забулись дещо зробити”
Жінка зніяковіла, але  замить знову вклонилась і чітко перехрестилась.
“Ні, ні… не це. Ви просто забулись посміхнутись. Бог же вас все простив”
І радісний погляд все ж таки, дочекався усмішки на обличчі, колишньої грішниці.

Скільки було сповідей і благань про прощення? А скільки було сліз радості і почуття глибокої вдячності, душевного миру після них?
Якщо ти приходиш до покаяння із смутком, а встаєш без радості, то чи можна цю твою сповідь назвати “Таїнством зцілення”?

Залишити відповідь