Дорогі в Христі, браття і сестри, в Євангелії від Луки 6:31-36 Ісус звертається до віруючих людей із закликом до милосердя. Він ставить у приклад наслідування Отця Небесного: Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.
Ми, будучи у світі, оточені світовими речами, маємо спокусу стати світовими, приймаючи загальний спосіб мислення, світовий спосіб життя, який не завжди співпадає із євангельським духом. Тому час до часу ми маємо задумуватися над своїми вчинками, щоб зробити висновок: чи наше життя нагадує життя учнів Ісуса Христа?
Один із перших критеріїв – це жертвенна любов
Ісус говорив про Заповіді Любові, як про основу для всіх законів і пророцтв. Тому важливо час до часу пригадувати ці заповіді і роздумувати над тим, чи наш щоденний вибір здійснюється відносно Божої мудрості?
Жертвенна любов – це та любов, що здатна перемінювати серце людини, яку вона зігріває. Це та любов, що розбиває егоїстичні схеми мислення і вказує до правдивих вільних відносин. Це та любов, що змінює світ.
Свята Любов у грішному світі: хто сильніший?
Люди цього часу все частіше кажуть, що вони мусять грішити, хоч і не хочуть, але, як вони кажуть: умови життя змушують робити те, що є проти їхнього сумління.
Це можна зрозуміти, згадуючи про часи переслідувань за Христову віру і мораль, але це важко зрозуміти, коли у своїй сім’ї, родині, чи серед друзів ти не можеш поводитися як християнин. Дивно? Сім’я християнська, а життя в ній – ні, або “не зовсім”.
Саме сім’я, друзі, церковна спільнота має стати місцем віри, місцем школи взаємної любові та місцем святості.
Якщо так станеться і ми зростемо в любові, тоді заклик Ісуса : “Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних. ” – буде простий до виконання.
Тому творімо спочатку середовище любові серед своїх, щоб дивлячись на наші вчинки, інші могли навернутися і стати причасниками Божої любові.
Діти обличчя батьків
Одного разу хлопчика похвалили, що він умів те, що не вміли інші. Тато з гордістю сказав: “Що це його заслуга!”
Наступного дня тому ж хлопчику сказали попросити вибачення, бо він провинився… Нащо хлопчина відповів, дивлячись у сторону батька: “а мене тато цього не показав і не навчив”.
Добрі батьки ніколи не завагаються у своїх дітей попросити прощення, адже вони їх дуже люблять і навчають того, що дійсно допоможе жити добре і в любові із іншими.
