Хай Бог тебе благословить

Любити ЧУЖОГО легше ніж СВОГО – це правда? А чому?

Розділ: Духовні роздуми. Написав о.Віталій ~ Жовтень 12, 2015. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

“Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого,”  Ісус закликає здавалось би не можливого, але, якщо задумаємось над нами, над нашим теперішній життям, то зауважимо, що неможливе для нас інколи стає настільки легким, що ми навіть не звертаємо на це увагу і кажемо у відповідь на “дякую” – “нема за що”.
Вислів “нема за що” сам в собі після “дякую” є нісенітним (це вже інша тема), але саме він підсвідомо показує правдивість доброго діла, що воно немає ніякої вартості. Чому?
Ось, я також задумався, чому немає великої вартості. Про це залишаю кілька думок про любов до чужих, незнайомих.
Любити чужого простіше ніж свого

Ви чули, як кажуть: “інколи чужого легше любити ніж свого”, “Краще мати справу із чужим ніж зі своїм”, “легше позичити чужому ніж свому”.
Такі вислови чути серед людей все частіше. Може і в нас самих вирвалось таке після чергового розчарування чи непорозуміння? А може, ми вже стали носіями культури “чужих”.

То, що це значить правда, що любити чужих нам інколи легше ніж своїх?

Вистачає пригадати, як ми хочемо вгодити гостям, незнайомим людям. Це також видно по нашій гостиннності, по етикету вічливості.
Буває так, що незнайомій людині нам навіть легше, як ми кажемо “душу вилити” і показатися добрим в очах випадкового перехожого.
Поява на парафії незнйомого священика багатьох спонукає прийти до Тайни Св.Сповіді. Ну і звичайно, що закордонне більше приятягувало нашу увагу, адже “добре там, де нас нема”. Ви ще такого не читали?
Що ж, якщо немаєте страху пізнати чужі думки, то вперед…

Таке враження, що маємо страх перед своїми. Хіба це правильно?
Першим, що вражає це страх перед найближчими. Діти бояться батьків, батьки скриваються перед продовжувачами роду, в подружжі після перших криз з’являється ширма таємничостей і недовіри…
Ми розуміємо, що так не має бути, що це не правильно. І що далі?
А далі з часом ми зрозуміємо більше, а саме: що саме ми створили цей страх, це середовище недовіри, ці фальшиві відносини.
Можливо все почалось із простих речей, від банальних занедбувань, з того, на що ми називаємо простою щоденністю, що ніби само собою має бути зрозуміло.
Слова: Дякую, Прости, Будь-ласка, “я радий тебе бачити”, “як добре, що ти є”, “я з тобою щаслива”… Не випадково їх називають золотими словами.
У сьогоднішній час – це безцінні слова. Вони зникнуть, то з’являть інші: “я нещасний з тобою”, “ти винен у всьому”, “тебе не хочу бачити”.
Найгірше те, що та доброта, що є в нас, почне шукати іншу людину, щоб виявити їй увагу, доброту і, навіть, любов.
А свої, найближчі, рідні? А вони… ну, вони відійдуть на другий, офіційний план.

Свої буденіють, а інколи надоїдають? Хіба це правильно?
Ми здобуваємо увагу інших, але чи ми втримуємо її надовго?
Ми хочемо міцної дружби, але чи бережемо її?
Ми хочемо розраховувати на надійні відносини, але чи самі скріпляємо їх?
Бажання з нашої сторони є сильне, але воно має бути постійним і двостороннім.
Має бути взаємність.
Інколи проходить час, а її немає.
Та все ж це не причина, звевіритись і перестати чекати і продовжувати боротись за СВОЄ.
“В чужому щастя не знайдеш” так казали мудреці, так воно і є в житті.

Повага до своїх? А є кого поважати?
Збуденілі, надоїдливі та й вже нецікаві СВОЇ з часом займають якесь почесне місце в нашому житті і місця в нашому серці їм вже не вистачає.
Для них бракує часу, їм можна зробити аби-як і аби-що. І врешті ми завжди говоримо банальне і брудне оправдання: “вони простять, бо вони свої”.
Так є – вони простять. А скільки раз? 70 раз по 7?
Тоді, подумавши, хіба не краще бути ЧУЖИМ, щоб бути любленим і поважним?

Любов до чужих без правдивої любові до своїх хіба має вартість?
Чи можеш любити чужиш, якщо своїх не любиш?
Чи може твоя дитина вирости в любові до тебе, якщо вона бачить, що ти краще ставишся до чужої дитини?
Чи може чоловік тебе гаряче любити, як що ти даєш більше уваги незнайомцю в інтернеті?
Так все ж така “дивна любов”, а може “романтична”, а може “захоплююча і колоритна” знаходить місце у серцях.
Поясненням цього може бути те, що для чужої людини робимо один раз добро і випадково, або ж тоді, коли самі захочемо, тобот в своє егоїстичне задоволення. А своїй рідній особі потрібно робити щоденно, безкорисливо і невтомно. Може тому вони – рідні є дорогими для нас людьми, бо дорогу ціну платимо за них.
Ось тому романтика, захоплення і колорит одноразової любові є ніщо в порівнянні до любові, яка з радістю жертвує себе щоденно і невтомно.

А ще: тільки постійна любов дає справжні плоди любові, які помножуються і повертаються то тебе у повноті дарів. Хіба не така любов даруватиме тобі певність у майбутньому? В житті в Любові?

Чи Ісус закликав би нас зараз до любові до ворогів? А може ще зарано?
Якби Ісус прийшов сьогодні до нашого народу, що би він сказав до нас, які не люблять своїх?
Єврейському народу, який мав велике почуття єдності і взаємного патріоризму, він сказав відкритися на інші народи і допомагати тим, перед ким не мають жодного об’ов’язку ні родинного, ні національного. Ми й по-сьогодні кажемо про їхню дружність, а може злорадно заздримо… кажучи, що вина у наших бідах є в них.
При цьому забуваємо за повчання Великого князя Ярослава Мудрого:
Якщо будете жити в любові, Бог буде при вас і дасть вам перемогу над ворогами, а як будете жити ненависно, в суперечках, то й самі загинете, і затратите землю ваших батьків та дідів, що вони здобули великим трудом.” —повчання дітям

А що би сказав нам Ісус, сьогодні?
Майте милосердя над собою?
Будьте милосердні один перед одним, як Отець ваш Небесний милосердний?
Змилосердість над немочами вашими і шукайте єдності в сім’ї, в родині, в народі?

Що ми би відповіли Йому? Яку відповідь дамо своїм тут і тепер?

Переглядів було:1907

Ключові слова до цього допису: ,