Хай Бог тебе благословить

Бог нас любить і вчить співчуття, щоб ми не мали страху один перед одним

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ Жовтень 17, 2015. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Дорогі в Христі, браття і сестри, в Євангелії від Лк. 7, 1–16 описана зворушлива історія про зустріч Ісуса в товаристві щасливих учнів із похоронною процесією, про утішеня Матері-вдови та про повернення радості через воскресіння єдиного сина. Читаючи цю зворушливу подію, ми можемо відчути наскільки є великою Божа любов, яка може переступити закони смерті і повернути радість людині.
Здавалось би, що є до діла щасливому Богу до грішної страждучої людини, що є до того?
У пропаганді сучасного щастя, особливо це видно в рекламі, чомусь обминається питання страждання та співчуття страждущим. Складається враження, що будується така стіна між цими світами: бідними і багатими, щасливими і нещасними, радісними і засмученими, успішними і нереалізованими.
Перед одним молодіжним закладом була вивіска: “сумним вхід заборонено”. Можемо припустити, що це було зроблено в жартівливому контексті, але, як кажуть, в кожному жарті є доля правди. А правда є та, що ці протилежні світи не завжди хочуть зустрітися разом. Бо можливо дехто думає, що вони заважають одне одному?
Є тенденція закритися в собі. Тоді кожен сам по-собі залишається у своєму сумному, або радісному світі. Ось саме в таких умовах зникає таке слово як “співчуття”.
А насправді “співчуття” робить дивовижні вчинки в житті людини: ділишся із радсітю і вона помножується, а розділяючи смуток, його можна зменшити. Але все це стане можливим, коли буде зустріч цих світів, доволі протилежних і постійно присутніх.
Не треба мати страху один перед одним
Дехто каже: а чому я буду йти до тої групи людей, якщо у мене зовсім протилежний емоційний стан. Це ознака страху? Але якого? Щоб не втратити свій стан, чи щоб не заразити інших своїм? Ми маємо ділитися і співчувати тим, що маємо ми і чим наповнені інші. Якщо між нами є зв’язок любові і поваги, хіба може бути страх?
Не має бути страху усміхнутися тому, у кого сльози на очах. Не має бути страху пустити сльозу, навіть, якщо довкола тебе інші перебувають у радості. Ми маємо підтримувати один одного, наслідуючи Христа і виконуючи заповіді блаженства. Ми потрібні один одному. Лише потрібно зрозуміти як це зробити?
Блаженні засмучені, бо будете утішені.
Не завжди утішення може бути через слово. Сама присутність, обійми, молитва можуть краще утішити ніж “многослівність”. Але найважливіше це показати нашу близькість до наших ближніх: незалежно від того чи вони радіють чи вони засмучені. Саме тому переходити дорогу, уникати зустрічі, шукати причини, щоб не прийти – цей жест не є Євангельським, а інколи це може обернутися і проти тебе. Саме тоді тягар самотності тобі покаже наскільки є пуста така самотня радість і наскільки глибока журба в одинокості.

Переглядів було:1266

Ключові слова до цього допису: , ,