[1]
Дорогі браття і сестри, в Євангелії від Луки 8:41-56, що випадає у 24 Неділю по зіслані св.Духа свята Церква нам пропонує до роздумів дві історії в одному уривку. Дві тривожні ситуації звертають нашу увагу на те, наскільки важко допомогти людям, яким потрібно допомогти вже і одночасно.Зранена людина потребує довіритися, але кому?
Ще важче допомогти, коли сама ж людина не допомагає, а інколи просто перешкоджає. Як правило, така поведінка виникає в людей, які отримали негативний досвід і були вже чимось розчаровані, або ж зазнали попередніх невдач. Страх, що може повторитися подібний результат, часто блокує таких зранених людей і вони, немов рятуючи себе від гіршого, втікають від всіх, закриваються в собі, припиняють вірити, що їм вже хтось допоможе. Цим лише шкодять собі.
Тому зранені потребують довіритися, бо самі собі не допоможуть, але кому?
Погляньмо на ці дві історії зранених людей
Жінка, яка вже 12 років слухала різні обіцянки і в результьті звела себе до убогості. Начальник синагоги, який щойно отримав обіцянку і за мить був повідомлений про смерть дитини. Виходить, що час на пошуки Ісуса був змарнованим часом, бо він, батько, міг ще якийсь час побути із живою дочкою. Чи це не випадок двох зранених людей, які могли би впасти у відчай, закритись у своєму горі, зробити винних усіх, чекаючи лише своєї кончини?
Слава Богу, ці два свідка показали достойний приклад нам, християнам. Ми зустрічаємо щоденні трудності, йдемо по межі розчарування, відчуваємо підступність і несправедливість зі сторони, де все частіше пропагується тваринна логіка: сильніший виживає. Спокусившись, ми можемо перестати вірити в добро, в Христа, в Євангельські істини.
Наша сила є у вірі в Бога
В той час, коли ми бачимо, що хто нагліший, хитріший, грубий в поведінці і словах такі стають накопичувачами матеріального, хдониубают. Бладу і слабу. Ми не маємо права спокушатися і провокуватися на зло. Бо зло, затягнувши нас до себе, змусить грати за своїми правилами. Ми не можемо створювати можливостей, це буде проявлятися сила зла і торжество самолюбства.
У тепереішній час, коли диявол став агресивний і бажає людей настроїти один про одного, коли лише заради кольору шкіри, мови, релігійного визнання ми можемо недавидіти, коли все зводиться до того, щоб розпочати знищення людства, ось саме тепер ми маємо вистояти в доброму докінця.
Ось тому наша сила є в вірі.
Адже віра в Бога нас спонукає до змін в собі, а не над “кимось”. Віра нас запрошує подивитися на добро для “іншого”, а не тільки на свої проблеми-потреби. Віра дає нам спокій і рівновагу, а не хаос, панічний страх і розпач.
Бог хоче допомогти, а ми маємо лише вірити в це і не перешкоджати Йому
Наша сила є не у якісь абстрактній філософії чи політичні ідеології. Ми віримо в Бога живого, у Його могутність, у Його премудрість, у Його милосердя. Він показав це, коли був присутній тут на землі, Він далі хоче показати це тут і тепер, вже в нашому житті, але це станеться тоді, коли ми ризикнемо вийдемо з нашого самолюбства, страху, комплексів, Йому на зустріч, довіряючи Йому правдивому лікарю і подателю життя, будучи готовими, що може бути не так, як би ми хотли, але в кінці все вийде на добро.