Хай Бог тебе благословить

Або смуток, або радість…

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ Грудень 13, 2015. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Дорогі браття і сестри, уривок із Євангелії від Лк 18:18-27 розповідає нам про зустріч юнака із Ісусом. Той запитується у Христа. “Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?” Відразу відчувається великий рівень духовості юнака. Багато людей приходили до Спасителя і більшість з них просило про земські потреби, але одинокі випадки, коли хтось звертався про духовне. Ось цей юнак ціаквиться життям потойбічним. Думаючи про нього, запитаємо і ми себе: як часто ми в наших молитвах питаємо в Бог про наше спасіння, про вічність, про те, що нам робити для духовного зросту.
Проста відповідь із дороговказом у вічність
Ісус відповідає, що потрібно дотримуватися заповідей. Бо заповіді дані людини не для обмеження її свободи, як дехто нам спотворює правдиве значення, а як Святий дороговказ до щасливого життя тут на землі і радісної вічності. Заповіді – це вияв Божого милосердя над Божим Людом.
Якщо ми не полюбиимо виконання заповідей Божих, то хіба можемо надіятися на щасливу вічність? Небесне Царство – це не випакове щастя, а це шлях, який ми маємо пройти дивлячись на заповіді. Ми маємо постійно дякувати Богу за ЙОго милосердя, що Він показує нам у заповідях Його.
У листі про Святий рік Божого Милосердя «Misericordiae vultus» («Обличчя милосердя») пап Франциск пригадує слова святого Івана Павла 2 «Здається, сучасне розумування — може, більше, ніж людина минулого — противиться Богу милосердя, а також прагне того, щоби саму ідею милосердя відсунути на узбіччя й відтяти від людського серця. Саме слово і поняття “милосердя” немовби перешкоджає людині, яка через небачений раніше розвиток науки й техніки більше, ніж будь-коли в історії, стала паном і вчинила землю підвладною собі (пор. Бут 1, 28). Оце “панування над землею”, не раз витлумачене однобічно й поверхово, немовби не залишає місця для милосердя. (…) Також і тому чимало людей і чимало середовищ, керуючись живим чуттям віри, немовби спонтанно звертається до Божого милосердя у нинішньому становищі Церкви та світу».
«Церква живе своїм автентичним життям, коли сповідує і проголошує милосердя — найпрекраснішу рису Творця й Відкупителя, і коли наближає людей до джерел милосердя Спасителя, яких вона є депозитарієм і служителем».
Папа Франиск наголошує: “Церква має місію проголошувати милосердя Бога, живого серця Євангелія, аби таким чином торкнутися серця й думки кожної людини”.
Юнак це виконував ще з малку, але
Можмео подивляти юнаку в тому, що він не мав трудності із виконанням заповідей Господніх. Неймовірне для декого, стає можливе для того, хто виріс у добрій сім’ї, де Закон Божий шанувався. Та попри все юнак відчуває, що він може зробити більше. Господь дає йому
пораду Ісуса: “Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.” Духовний зріст людини має бути завжди і зупинитися – це означає відчувати, що “чогось бракує”.
Тпер перед юнаком є роздоріжжя: послухати пораду Ісуса і стануться переміни, або ж залишитися при своєму і відійти сумним. Ми часто зустіршаємо подібні ситуації. Що ми вибираємо: смуток чи радість?
У цьому році Милосердя наскільки Бог нам дає, відкриймося до тих, хто цього потребує.
Цього року у неділю святкуємо також пам’ять св.Андрія Первозванного. Також юнака, який також шукав відповіді на запитання життя, але Св.Андрій зумів піти за Христом заради проповіді Царства Божого. Отож бачимо, що самого пориву і спонтанних бажань не вистачає, потрібно зробити вибір і дотриматися його у випробуваннях. Наслідуймо святого апостола, завдяки якому багато слов’янських народів пізнали Милосердного Бога.

Переглядів було:1664

Ключові слова до цього допису: